Мені, мабуть, не дуже коректно говорити, яким я був принциповим, але можна говорити про тодішній час. Він був дуже складним, тільки-но стали до незалежності, тож, природно, в нас виникало багато проблем, і ми шукали шляхи розв’язання їх. Але не тільки я, а вся команда, яка зі мною працювала, від самого початку взяли за основний найважливіший принцип — дотримання Конституції і закону, дотримання демократичних засад. Тому я й сьогодні переконаний, що найпершою ознакою відходу від демократії є порушення Конституції і закону. Звісно, всі складові демократії відіграють важливу роль. Сама процедура демократії, гласність, свобода слова, права людини — все це в комплексі складає поняття демократії. Але коли все це є, а закон і Конституцію порушують, то ці чинники демократичного суспільства не можуть працювати.

Л. КРАВЧУК: У НАС ДЕМОКРАТИЧЕСКОЙ СТРАНЫ НИКОГДА НЕ БУДЕТ...

Леонід КРАВЧУК: “Доки всі гілки влади не стануть твердо на шлях Конституції і закону — у нас справді демократичної країни ніколи не буде”

Сьогодні "Хрещатик" пропонує інтерв'ю з першим президентом України Леонідом Кравчуком. Політик ділиться з читачами своїми роздумами про сьогодення та перспективи України.

— Ви колись казали, що найправильнішою політикою є принципова політика. Наскільки принциповим президентом ви були?

— Мені, мабуть, не дуже коректно говорити, яким я був принциповим, але можна говорити про тодішній час. Він був дуже складним, тільки-но стали до незалежності, тож, природно, в нас виникало багато проблем, і ми шукали шляхи розв’язання їх. Але не тільки я, а вся команда, яка зі мною працювала, від самого початку взяли за основний найважливіший принцип — дотримання Конституції і закону, дотримання демократичних засад. Тому я й сьогодні переконаний, що найпершою ознакою відходу від демократії є порушення Конституції і закону. Звісно, всі складові демократії відіграють важливу роль. Сама процедура демократії, гласність, свобода слова, права людини — все це в комплексі складає поняття демократії. Але коли все це є, а закон і Конституцію порушують, то ці чинники демократичного суспільства не можуть працювати.

“Якщо закон і Конституцію порушують, то чинники демократичного суспільства не можуть працювати”

На мою думку, першопричина нехтування законами — це невисока, я б так м’яко сказав, політична культура посадовців і найвищих посадових осіб України. Вони чомусь вважають, що коли, з їхньої точки зору, статті Конституції є недосконалими, то їх можна не виконувати. По-друге, чомусь думають, що коли їх обрав народ, то це означає, що їхня позиція важливіша за закон. А це ознака демократів на словах, насправді ж за спиною тягнеться дуже довгий хвіст тоталітарного комуністичного минулого. Вони, мабуть, його не помічають, тому їм потрібно було б звернутися до своєї охорони, аби та періодично цей хвіст відтинала. Доти, доки Президент, уряд, Верховна Рада і всі інші гілки влади та посадові особи найвищого, високого, середнього і найнижчого рівнів не стануть твердо на шлях Конституції і закону — тих нормативних документів, якими регулюється їхня діяльність — у нас справді демократичної країни не буде.

— Є речі, за які вам соромно? Що б ви нізащо не зробили, якби могли повернутися в часи свого президентства?

— Це справді серйозна тема, яка стосується недотримання владою вимог основної конституційної засади: щодо поділу влад на виконавчу, законодавчу і судову. Скільки ми бачимо курйозів? Скільки бачимо недоречностей, коли Президент, скажімо, привселюдно виховує прем’єр-міністра. Такого у світі немає. Завжди проблеми між посадовцями є, але їх розв’язують у кабінетах, а не на толоці. Залишаються невдоволення, образи. І вони не сприяють здійсненню тих повноважень, які має кожна посадова особа, які визначені Конституцією та законом.

Що можна було б порадити? Просто зібратися. Нічого не треба, все виписано у Конституції. Так, ідеальних конституцій немає. Ніде. Але все виписано: які повноваження, хто виконує, яким чином це робить, на основі яких документів. Сісти в кабінеті й домовитися про одне. Що ми сперечатимемося за зачиненими дверима доти, доки не дійдемо висновку. Спільно. Потім цей висновок ми оголосимо українському народові. 

“Я був у Комуністичній партії, прийшов у Соціал-демократичну партію України. І вже в третю я не піду”

Мені не хотілося б увесь час повторювати приклад своєї діяльності, та скажу вам, що в нас з Іваном Плющем, з Леонідом Кучмою, коли він був прем’єром, з іншими такі були суперечки, що стіни тряслися. Але народ цього не знав. Ми домовлялися, і люди вважали, що влада працює. Головне, щоб влада працювала, а не те, як вона приймає рішення. Це що, театр? Але й там є репетиції, котрих глядач не бачить, є тільки артисти на сцені. То для чого ці репетиції повноважень виносити на публічну сцену? На мою думку, це дуже несерйозно, просто несерйозно.

— Нині деякі політики говорять про можливість ліквідації інституту президента, про парламентську республіку. Як ви до цього ставитеся?

— Я багато міркую над цими питаннями і міркував свого часу, коли був Президентом. Багато є роздумів, сумнівів. Але я дійшов одного висновку. Менталітет українських можновладців такий комуністично-тоталітарний, що два керівники не можуть поряд нормально працювати. Весь час когось тягне на генсека, щоб обов’язково “я сказав, а ти робиш”. А чи це конституційно, немає значення. Така ментальність, таке бажання бути всеохопною фігурою і все вирішувати від дрібниць до великих проблем. Очевидно, нам потрібна або суто президентська форма, як у США, де президент не тільки приймає рішення, а й забезпечує виконання їх і несе відповідальність. Або це має бути парламентська республіка. Не оця парламентсько-президентська, президентсько-парламентська, серединки на половинку, як кажуть в Одесі, “тут и между здесь” — вони для нас виявляються дуже складними. Президент приймає рішення, не забезпечує виконання їх і не несе за них жодної відповідальності — він прийняв, а уряд хай виконує. А якщо Президент прийняв неправильне рішення? Уряд однак має виконувати? То для цього є Конституція. А якщо уряд каже, що це неконституційно — він поганий. І виявляється, що всі уряди й для Кучми були, й для Ющенка всі погані. Всі без винятку.

Я так думаю, що все ж таки українське суспільство більше схильне до парламентської республіки. Вочевидь, чисто президентська у нас не пройде. А оці спроби щось поміняти, переформувати, переформатизувати повноваження то в один бік, то в інший, крім стихії в суспільстві, безвладдя і двовладдя в суспільстві, нічого Україні не дають. І це є одна з головних причин тих проблем, які має Україна і у внутрішній, і у зовнішній політиці.

— Ви є членом СДПУ(о). Чи не було бажання змінити політичну команду? Чи вас, власне, все влаштовує в цій політичній силі?

— Я вийшов із керівництва партії, не беру ніякої участі у керівництві партією. Я рядовий член СДПУ(о), який має квиток № 1. Мене далеко не все влаштовує в діяльності Соціал-демократичної партії. Але я не збираюся змінювати членство. Я був у Комуністичній партії, вийшов з неї і прийшов у Соціал-демократичну партію України. І вже в третю партію я не піду, мені достатньо. Буде партія — я буду в ній, не буде партії, отже, і я там не буду. Не збираюся активно працювати в партії. Я житиму за принципом рядового члена Соціал-демократичної партії України. Переконаний, в Україні лівоцентристська сила має бути. Вона повинна балансувати між крайніми лівими і крайніми правими. За допомогою такої сили в суспільстві завжди утримується рівновага. Не скажу зараз, що в нас є сили, які б відповідали цьому історичному завданню. Та, можливо, вони з’являться. І я щиро вітатиму той процес, бо він потрібний Україні.

— Торік ви почали вести свій блог в Інтернеті, але вже давно нічого туди не писали. Ви розчарувалися в інтерактивному спілкуванні?

— Розчарувань не було. Я ніколи не поспішаю спілкуватися, якщо в мене немає нових ідей. От нині наша ініціативна група створює Раду старійшин. Сподіваємося, туди прийдуть люди без будь-яких амбіцій, не зв’язані з жодною партією, ставляться однаково до всіх суб’єктів політичного процесу в Україні — до коаліції, до опозиції, до Президента, до уряду, до Верховної Ради. Я спілкуюся щодня, тож сказати, що не висловлюю думок, не можу. Інша річ вести дискусію. Гадаю, після того, коли ми побачимо, як підуть подальші політичні процеси, якась цікава тема виникне, і я обов’язково її запропоную.  

Розмовляла Лідія СТРЕЛЬЧЕНКО, “Хрещатик”. Фото Павла ПАЩЕНКА  http://www.kreschatic.kiev.ua/