Президент програв. Програв крупно і гірко як для себе. Після такої активної підтримки політичної сили, яка виступала від його імені – результат нею отриманий просто вражаюче гнітючий. 14% голосів - це той рівень довіри що має Президент Ющенко сьогодні у суспільстві. Говорити про формування єдиної демократичної партії для проведення президентської кампанії 2009 року – це просто обманювати себе. Результат на якій сподівався Президент не досягнутий .

В. ЧУМАК: ГІРКА ПОМИЛКА ПРЕЗИДЕНТА ЮЩЕНКА!

Закінчилися дострокові вибори до ВР. По гарячим слідам вирішив написати перші свої враження та висновки.Перший висновок приніс розчарування особисте. І не тільки тим що ПВД набрала 0.21% голосів. Це природно, за умови ведення такої кампанії. Аналіз власних помилок можна буде зробити спокійно після деякого часу. Взагалі підтримка більше як 40 тисяч виборців дорогого вартує. Головне зараз не зупинятись а продовжувати працювати щоб ці люди склали ядро партії на наступних виборах. Але набагато більше розчарування ( хоча і абсолютно прогнозоване) щодо результатів по країні.Краще розбити все по негативним та позивним наслідкам

Позитиви:1. Вибори відбулися без явних кричущих порушень та набагато спокійніше ніж всі попередні. Схильний вважати що така поведінка на виборах стане в основному нормою і якщо вдасться виправляти помилки із списками та процедурами підрахунку голосів можна вважати що ми наближаємось до нормальних демократичних стандартів голосування.

2. Вибори зіграли свою позитивну роль у формуванні неписаних парламентських правил, поки що таких що визначили чого не можна та не варто робити.Не можна перекуповувати депутатів – це надзвичайно дратує опонентів та створює підґрунтя для суспільної думки щодо спотворення результатів волевиявлення. Як наслідок може привести до розпуску парламенту.Не можна зраджувати своїм виборцям та створювати не природні для своєї партії коаліції – це може привести до втрати підтримки власних виборці та особистого образу морального політика. Приклад с соціалістами та Морозом в цьому сенсі найяскравіший. Але є і свій парадокс. Не природня коаліція для КПУ тільки додала їй голосів.Не можна дискредитувати судову гілку влади, особливо суд Конституційний – втрачається будь яка можливість справедливого арбітражу на який може покластися будь яка політична сила.Напевно це й всі позитиви від цих виборів.

Негативів набагато більше:

1. Президент програв. Програв крупно і гірко як для себе. Після такої активної підтримки політичної сили, яка виступала від його імені – результат нею отриманий просто вражаюче гнітючий. 14% голосів - це той рівень довіри що має Президент Ющенко сьогодні у суспільстві. Говорити про формування єдиної демократичної партії для проведення президентської кампанії 2009 року – це просто обманювати себе. Результат на якій сподівався Президент не досягнутий .

2. Можлива коаліція хитка і нетривала. Коаліція яка може бути сформована БЮТ і НУНС не набирає навіть стійкої більшості. 229 – 231 голос - дуже хитка цифра. Можуть знайтися 5-6 депутатів, прибічників широкої коаліції, або просто прибічники великої кількості грошей, які нє , не змінять фракційну належність, а просто не будуть голосувати „за” по найбільш важливим питанням, що не дасть змогу реалізувати або плани НУНС або плани Тимошенко.Навіть якщо коаліції буде розширена за рахунок блоку Литвина вона не стане більш стійкою. Литвин який, за різними данними, на виборах фінансувався Хмельницьким –Івановим ( ПР) може зіграти роль „троянського коня” в коаліції переможців. Стримувати всі ініціативи Тимошенко а потім розвалити створену таким чином коаліцію після півроку її існування та стати активним будівничим широкої коаліції у складі ПР – НУНС – БЛ – та можливо КПУ. Такій варіант напевно найбільше би влаштовував Ющенка та його бізнес-оточення.

Наразі Литвин зараз очікує остаточних результатів виборів, але, найімовірніше, у коаліційних переговорах буде виходитиме із прагматичних позицій і підтримає переможців виборів.Для справжнього завершення цієї кризи необхідно, аби новостворена коаліція першочергово зайнялася укріпленням демократичних інститутів, та інститутів, що гарантують дотримання політиками правил гри. Мало ймовірно, що консенсус в українській політиці досягне такого, щоб була прийнята нова Конституція.

Але цього можна досягти локальними кроками. В першу чергу мова йде про реформу Конституційного Суду, судової системи. Ця реформа має полягати не у поверненні контролю під правлячу силу, а у створенні дійсно незалежної системи.По-друге, необхідно привести у відповідність з Конституцією закон про Кабінет міністрів, Регламент Кабінету Міністрів та зміни до бюджетного кодексу. Тут Президент має визнати, що прийняті зміни до Конституції вже не можна «відкатити», і що багато положень закону про Кабмін, які закріплюють ці зміни і не подобаються йому, все одно доведеться прийняти. А Кабмін має віддати Президенту його конституційні повноваження.

Найбільш характерним показником єдності коаліції буде голосування за зміни до закону „Про Кабмін”, якщо вони будуть . Виникають дуже великі сумніви що сумнозвісний закон який був підтриманий при подоланні вето Президента БЮТом може бути унормований за баченням Віктора Андрійовича. Юлії Володимирівна зараз цей закон ой як сподобається.Крім того, необхідно затвердити законом Регламент Верховної Ради в якому закріпити як права та повноваження коаліції так і права опозиції, і робити це не так, як попередня коаліція (яка робила це лише на словах).Інакше кажучи, враження, що криза закінчилася, не буде тривалим. Без зміни інститутів криза не буде вилікувана.

Помаранчеві політичні сили насправді не мають єдиного порядку денного щодо державної політики і не об’єднані спільними політичними цілями, особливо з огляду на перспективу президентських виборів. Погляди на державне управління та цілі економічної політики у них досить різні. Ідеї щодо того, хто ж має бути лідером у цьому об’єднанні і представляти його на майбутніх виборах, також різні: Президент захоче бути лідером сам, Юлія Тимошенко, з огляду на отриманий результат на парламентських виборах, також не задовольниться другим місцем.

Це означає, що після закінчення емоційного підйому, пов’язаного з спільною перемогою, всередині коаліції продовжиться жорстка конкуренція: за право приймати стратегічні політичні рішення, і за лідерство. Якщо інститути демократії не будуть достатньо сильними, щоб цьому протистояти – криза може повторитися. Якщо таких інститутів не буде, слабкість коаліції буде дорівнюватиме слабкості держави.Крім того, відхід в опозицію як БЮТ так і Партії Регіонів зберігає можливість шантажу розпуску парламенту за сценарієм цього року ( складання депутатських мандатів більше ніж 150 депутатами) .

3. Програш ідеологічних партій. Всім більш менш ідеологічним політичним силам не вдалося донести до виборця в чому полягає різниця між олігархічними та ідеологічними партіями і чому не можна голосувати за олігархічні партії.Чому? Це питання багатовимірне.Тут, в першу чергу, обмеження у фінансових ресурсах, що в свою чергу не дає можливості широко використовувати медіа та рекламу.Тут і професійна деформація журналістів які не доносять до суспільства важливу інформацію про існуючи альтернативи, а шукають матеріал для підвищення рейтингів власних медіа.Тут і не спроможність донести до свого виборця головні ідеологічні мессиджі партії внаслідок підхоплення популістської риторики мегаблоків.Головний висновок необхідно шукати альтернативи фінансування партії. Відходити від фінансування згори і переходити до фінансування знизу, від рядового члена.

4. Люмпенізація виборів. Більшість виборців, які взяли участь у голосуванні та віддали свої голоси за БЮТ та ПР - це по суті своєї люмпенізоване населення з протилежними знаками. Це люди які з гордістю можуть сказати що вони голосували за Юлю або за Януковича, але не скажуть саме які зміни в суспільстві вони підтримали і які ідеологічні засади діяльності улюблених партій. Більше того, вони не назвуть і десяти депутатів після першої п’ятірки, що привели до Верховної Ради у списках улюблених лідерів.Але вони будуть дуже сильно сподіватися на ті соціальні гарантії та обіцянки, що були щедро висипані на їх голову лідерами і розчарування в разі їх невиконання може бути дуже гірким. Раджу всім занотувати всі обіцянки політичних партій і перед наступними виборами які пройдуть не пізніше 2009 році уважно їх співставити з реальними справами.

6. Розчарування розумників та циніків. Близько 40% виборців не прийшло на вибори. Відсотків 20 -22 - це люди які просто не бачать альтернативи існуючим партіям і блокам. Решта - просто абсентеїсти які ніколи не будуть ходити голосувати.

7. Для справжніх реформ знову втрачено час. Ситуація не є сприятливою для проведення реформ. Цьому є кілька пояснень.

По-перше, структурні реформи це не є вимогою населення. Люди втомились від цього слова, адже раніше реформи були неефективні. Це скоріше вимога експертного середовища та міжнародних спостерігачів. Відповідно, уряду не має сильної мотивації з цього боку.

По-друге, стабільне економічне зростання, яке навряд чи припиниться у найближчі роки, позбавляє уряд економічних мотивів до реформ.

По-третє, наближення президентських виборів і невеликий термін, відведений на ефективну роботу парламенту (адже за рік до виборів вже почнеться виборча кампанія) є політичними причинами, які позбавляють політиків мотивів для проведення реформ: вони не встигнуть їх провести, а люди не встигнуть отримати позитивні враження від цих реформ.

Тому, найпродуктивніший сценарій для України, це якщо час до президентських виборів буде витрачено на те, щоб погодити політичні правила гри і послити демократичні інститути. Більшого і не треба бажати. У найгіршому випадку, ми просто змарнуємо цей час на безрезультативну політичну боротьбу.

Головний висновки:

В найближчі рік – два в партійній та політичній системі України збережеться „статус кво”. Причини які породили цю кризу, а саме слабкість інститутів демократії будуть зберігатися і, в разі відсутності політичного консенсусу між головними політичними опонентами, навіть посилюватися з наближенням Президентських виборів.

Найбільш вірогідним терміном роботи ВР 6 скликання є рік – півтора, а нові позачергові вибори відбудуться перед, або разом із виборами Президента, коли найбільш харизматичні та впізнанні фігури української політики та їх ФПГ спробують поборотися за ВСЕ. 

Віктор Чумак, член Президії політради ПВД, директор програм політичного аналізу
Міжнародного центру перспективних досліджень. http://pvd.kiev.ua/news.php?id=743  WWW.UA-PRAVDA.COM