…Беремо номер газети «Карпатська Україна» від 30 січня 2003 року.
На першій сторінці — гімн мукачівській фірмі «Барва», що називається «Дзвонити. Та не пустодзвонити». Читаємо:
«Василь Петьовка, Ігор Кріль, Віктор Балога — ці прізвища крутяться на вустах закарпатців не перший рік.
…Для більшості вони — обдаровані, гідні сини рідного краю, для опонентів — сильні суперники. Але важливо не це. Важливо інше: Закарпаття має своїх лідерів, які здатні подбати про край, про свій народ».
(«Карпатська Україна», № 5 (203), 30 січня 2003 р.)

Ну, що ж… Не будемо сперечатись і вдаватися до методів «гідних синів краю», придворна преса яких настирливо створювала «образ ворога» з «генерал-губернатора» Москаля, а потім — з «партійного» губернатора Різака, навіть не пояснюючи закарпатцям, що ж такого «поганого» робили і роблять ці «вороги» для нашого Закарпаття? Давайте подивимося конкретно, яких «лідерів» має наш край в особах «гідних синів краю» В.Петьовки, В.Балоги та інших, і про що саме вони «здатні подбати»?

РОЗДІЛ І. ПЛІСЕНЬ

Мабуть, більшість наших людей ще й досі здригаються від страху, пригадуючи початок 90-х років. Колишня держава —СРСР — зникла, немов Атлантида, «однієї буремної ночі та одного нещасного дня». Нову державу, щоправда, проголосили, але то була іще не держава, а всього лише уламок імперії, що ледь-ледь тримався на бурхливих хвилях життя, немов шматок «Титаника», який залишився на поверхні жорстокого моря. Втриматися на такому уламку можливо, але плисти до берега — марна справа. Ми й трималися, хто як умів. Дехто продавав батьківське майно, меблі, бібліотеки, хати. Дехто просто зламався та пірнув на дно пляшки. Дехто звикав до злиднів, сяк-так виживаючи на зароблені копійки. А дехто швидко зметикував, що у цьому хаосі ніхто про закони не дбатиме, і швиденько почав розкрадати заводи, фабрики, колгоспи, склади… І майже всі щось намагалися продавати.

Проте покупців на «уламку», в принципі, не було: за які гроші купувати, якщо всі кругом — жеброта і злидні? І саме тоді закарпатці відчули перевагу унікального розташування нашої області. Поруч — чотири європейські держави, де на базарах радо і швидко скуповують все, що лише ми провозили через кордони: горілку, цигарки, електротовари, бензин і т.д. На базарах Кошіце, Ніредьгази, Суботіци, Сату-Маре та інших міст сусідніх держав ми тоді зустрічали знайомих і друзів більше, аніж на вулицях Ужгорода чи Мукачева. А головною темою всіх розмов стала проблема… пошуків товару. Адже з наших крамниць миттєво зникли всі запаси того непотрібу, який роками лежав на полицях. Купити звичайнісінькі гвіздки або свердла, електропраски чи лампочки можна було на базарах Угорщини або Словаччини, але не у закарпатській торгівлі. Товари просто не доходили до прилавків, бо самі ж продавці, товарознавці та інші «бійці спекулятивного фронту» самі ж вивозили їх на закордонні базари, заробляючи оті перші капітали в «зеленій» американській валюті, які згодом стануть фундаментом нинішніх бізнес-кланів.

У найвигіднішій ситуації тоді опинилися працівники колишніх гуртових торгівельних баз, де за часів радянської системи постачання роками накопичувалися скарби дефіциту. Люди старшого покоління чудово ще пам’ятають, що на цих базах навіть за «нормальних» часів можна було придбати все те, чого в магазинах ніколи навіть не бачили. А більшість таких торгівельних баз традиційно знаходилися у промислово-транспортному центрі нашої області — у Мукачеві. І саме мукачівська торгівельна мафія славилася своїми зв’язками і прихованими багатствами навіть у ті «застійні» часи, коли за «бізнесові таланти» можна було запросто «загриміти» на нари. Проте, такі випадки в Мукачеві досить рідко траплялися: торгашів завжди виручали впливові люди, яких вони запопадливо постачали будь-яким дефіцитом. Саме тоді, ще у радянські часи, зароджувалися та міцніли оті невидимі тенета, що нині перетворилися у справжнісіньке павутиння закарпатського «князівства» імперії української мафії. Зародок цього «князівства» гніздився саме у розгалуженій системі гуртово-торговельних баз, «столицею» яких на Закарпатті було саме Мукачево. І недаремно це стародавнє місто над Латорицею досить швидко, вже у середині 90-х років, стало «кримінальною столицею» Закарпаття.

І саме тут, у торгівельній системі, працювали у ті часи і брати Віктор та Іван Балоги. В цій же системі працював ще один представник цього відомого нині родинно-бізнес-політичного клану — Василь Петьовка. Система, у якій працювали ці хлопці, давала особливо щедрі можливості для «прикордонного» бізнесу. Адже тут було досхочу господарчих товарів, тобто саме таких, які розкуповувалися на базарах Угорщини, Словаччини та інших сусідніх держав особливо охоче і давали дуже щедрий доларовий «навар». Саме цей «базарний бізнес» і став початком перетворення звичайнісіньких гендлярів на «яскравих особистостей», «гідних синів» та «сильних суперників».

Отож, мушу розчарувати трубадурів з «Карпатської України» та інших «бардів» клану Балоги-Петьовки: для того, аби забирати зі свого ж складу товари, довірені тобі державою, та перепродувати їх на закордонних базарах, не потрібно було мати ані будь-яких «талантів», ані особливих «організаційних здібностей». Навіть розуму особливого не потрібно було. Потрібні були просто товари — електротовари, наприклад. А цього добра у братів Балог з Петьовкою було вдосталь. Їм навіть не потрібно було їх роздобувати по всій Україні, як іншим нашим шукачам «базарних скарбів» того часу.

Поступово обрії дрібної контрабанди братів Балог і Петьовки ширшали, багатшав асортимент. За кордон вони вже вивозили цигарки, спирт, горілку і нафтопродукти. Тоді, на початку 90-х, ще не цистернами, як нині, а всього лише каністрами. Ширшали та міцніли й зв’язки з впливовими людьми як у нас, так і у ближньому прикордонні. Адже «впливові люди», посідаючи високі посади у державних органах влади, також були не проти зайвої «зеленої» копійки (і не просто «копійки»!!!), але самі «світитися» у контрабандних аферах просто не могли. Проте вони запросто могли допомогти контрабандистському «братству» і роздобути значні партії потрібного товару для перепродажу за кордоном, і забезпечити «вікна» на митниці, і «прикрити» їх від уваги правоохоронних структур. А вдячні ділки, звісно, чесно ділилися з «впливовими» партнерами щедрими прибутками з контрабанди. Поступово ці таємні зв’язки настільки зміцніли, що один з перших керівників прокуратури Мукачівщини став фактичним, хоча й неофіційним, співвласником організованої братами Балогами та їхнім кузеном Петьовкою фірми «Рей-Промінь», зародку майбутньої «Барви». В районній прокуратурі Мукачівщини почав працювати і молодший брат Віктора Балоги — Павло. Таким чином над кланом, що ледь почав створюватися, було створено надійний прокурорський «дах». В подальшому це чимало допомогло «бізнесменам».

«Рей-Промінь» зорієнтувався, в основному, на торгівлі нафтопродуктами, хоча й не гребував цигарками та горілочкою. Однак, саме нафтопродукти найохочіше споживалися ближнім угорським ринком у будь-яких кількостях. І саме цей бізнес приносив найвищі дивіденди братам.

Але для того, аби поставити торгівлю нафтопродуктами (як «білу», так і «чорну» — контрабандну) на солідну основу потрібно було перейти до продажу не дрібних, а великих гуртових партій цього товару. А для цього, звісно, потрібні були дуже великі кошти. Де їх взяти?

Найпростіше, без зайвих формальностей, такі кошти можна було взяти не в банку, а у… кримінальному світі, де тоді, в середині 90-х, оберталося вже сотні мільйонів доларів, яких і близько не було навіть у державних скарбницях. Організована злочинність на той час вже цілком сформувалася в надрах юної України як невидима (а часом — занадто «видима») держава в державі. І на початку 90-х років уже минулого століття одним з головних «отаманів» бандитського світу в Мукачеві був такий собі Віктор Кірч, раніше неодноразово судимий. Навколо Кірча швидко згуртувалася місцева шпана, яка й сформувала перший на Закарпатті бандитський «підрозділ». «Опришки» Кірча спеціалізувались, в основному, на рекеті, розбої та інших різновидах брутального криміналу. Але «мафією» бригада Кірча ще не була. Це було суто бандитське угруповання, яке лише заважало багатьом ділкам «тіньового» бізнесу і контрабанди. Мабуть, саме тому Віктора Кірча і розстріляли на порозі власного дому досі ще невідомі убивці. А «кримінальним губернатором» Закарпаття став після цього відомий мукачівський «авторитет» кримінального світу Михайло Токар. З нього, власне, і починається «ера мафії» на Закарпатті.

Нині дехто запекло заперечує причетність «Гєші»-Токаря до кримінального світу, аргументуючи це тим, що Михайло ніколи не сидів у в’язниці і навіть не затримувався міліцією. На жаль, стверджувати подібне можуть лише ті люди, які навіть уявлення не мають про ієрархію злочинного світу.

Обов’язкові «ходки на зону», пишні кримінальні біографії з десятками судимостей, арештів та тюрем повинні мати лише короновані «злодії у законі» (яких на Закарпатті ніколи й не було), «положенці», «смотрящіє» і т.д. І ці «титули» надають своїм ватажкам виключно лише кримінальні співдружності.

А «кримінальний авторитет» — це термін не бандитський, а міліцейський. Точніше, «поліцейський», оскільки використовується не лише в Україні й Росії, але й у всіх поліях світу. Цим терміном в поліції позначають людей, які самі по собі не є кримінальниками, але користуються певним авторитетом і впливом в середовищі професійних злочинців. «Кримінальний авторитет» може взагалі ніколи в житті не «нюхати нари». Більше того, цей авторитет тим авторитетніший, чим коротші до нього руки у правоохоронних структур. Саме таким «авторитетом» і був Михайло Токар-«Гєша».

Так чи інакше, але «Гєша» став неофіційним «банкіром» братів Балог і Петьовки. За словами мукачівських підприємців, які в ті часи співробітничали з «Гєшою» та Балогами, надати фінансову підтримку братам-бізнесменам Михайлу Токарю порадив саме отой прокурорський начальник, який був і фактичним співвласником фірми «Рей-Промінь». З цих же джерел стало відомо, що покійний Михайло Токар позичив тоді братам понад 2 мільйони доларів США!!! Щоправда, інші свідки цієї історії стверджують, що сума позики була значно більшою: по 2 мільйони «зелених» кожному із братів. Але кількість позичених Балогам мільйонів, в принципі, не є «моментом істини» в історії клану.

Куди суттєвішим є питання про те, а чому, власне, «Гєша» — вельми розсудлива та обережна людина — раптом ризикнув величезною сумою грошей, вклавши їх у нафтовий бізнес мало кому відомих на ту пору ділків з контрабандистським «акцентом»? Тим паче, що торгівля нафтопродуктами, як і кожен високоприбутковий вид бізнесу, є в Україні справою надзвичайно ризикованою, пов’язаною з жорсткою конкурентною боротьбою, яка часто-густо переходить у справжні «гарячі війни» між комерційними та суто бандитськими кланами. Та й на Закарпатті у ті роки вже досить впевнено почували себе на ринку нафтопродуктів усталені та відомі фірми О. Ямалова, братів Володимира та Віктора Бедя, В.Іванова і, звісно, «Закарпатнафтопродукт». Балогівський «Промінь» в цій сфері світив не дуже яскраво.

Досвідчений ділок, Токар-«Гєша» не міг не знати і того, що прорватися до прибуткових вершин в цьому «нафтовому болоті» може лише така комерційна структура, яка має вельми потужну підтримку і «дах» в правоохоронних структурах та у кримінальних «штабах».
Хоча… В наші дивні часи, а тим паче тоді — в середині 90-х років — кримінальні «штаби» дуже часто були своєрідними філіалами правоохоронних структур, забезпечуючи їх куди більшими статками, аніж рідна держава. Але то окрема тема розмови.

Нині ж ми говоримо про те, що, вкладаючи величезні гроші у напівконтрабандне «братство» Балог і Петьовки, Михайло Токар мав бути твердо переконаний у тому, що ці гроші не стануть легкою «здобиччю» правоохоронців або бандитів з конкуруючих «бригад». Мало того, через свого молодшого брата Іллю «Гєша» стає не лише інвестором, але й співзасновником нової структури, що виникла на базі «Рей-Проміня» — ТОВ «Барва».

Отож, сам факт його »інвестицій» та співзасновництва в «Барві» уже говорить про те, що «Гєша» чудово знав про таємні, але вельми надійні зв’язки цього «братства» з впливовими людьми в правоохоронних структурах. Нам сьогодні, на жаль, залишається лише здогадуватися про те, якого саме роду зв’язки поєднували Балог та Петьовку з органами правопорядку: суто «ділові» чи, може, куди глибші й таємніші?..

Та була ще одна суттєва причина, яка спонукала мукачівського »імператора тіні» підтримати завидівських «діловарів». Ця причина називалася: Сергій Ратушняк та його «РІО-синдикат».

ДВОБІЙ: «БАЛОГАН» ПРОТИ «РІО»

Мукачево споконвіку було традиційним суперником Ужгорода в боротьбі за право бути центром нашого Закарпаття. І споконвіку це суперництво було як джерелом прогресу в економічному та громадському житті, так і гніздом головних чвар та інтриг в регіоні. В часи середньовіччя, як відомо, і мукачівці, і ужгородці частенько і за зброю хапалися: то ужгородські Другети гамселили мукачівських ратників, то мукачівські князі палили Ужгород та околиці. Давно то було…

Але раптом історія немов повернула своє колесо у зворотному напрямку. Між мукачівцями та ужгородцями справа знову дійшла до збройних сутичок. З суттєвою, щоправда, різницею: цього разу у двобої сходилися не війська шляхетних володарів, а «бики» з бандитських «бригад». І в цій «кримінальній війні» ужгородці суттєво поступались мукачівцям, «бригади» яких були більш організовані та дисципліновані, оскільки мали єдиного і визнаного всіма бандитськими ватажками лідера — «Гєшу».

Однак у 1994-97 роках силовий баланс почав змінюватись на користь ужгородців. В Ужгороді з’явився свій лідер, який мав у своїх руках не лише солідну бізнес-структуру, але й серйозну державну владу. Цим лідером був мер Ужгорода і мільйонер Сергій Ратушняк.

Зосередивши в своїх руках всю владу у місті над Ужем та всі основні важелі економіки міста, Ратушняк став саме тим «центром тяжіння», навколо якого дуже швидко згуртувався весь Ужгород. І структура Ратушняка дуже скоро стала впливовішою за кримінальне «князівство» в Мукачеві, оскільки «Гєша» не мав у своїх руках ефективних важелів державної влади та засобів масової інформації, які мав в Ужгороді Сергій Ратушняк.

Окрім того, на відміну від «Гєші», Ратушняк спирався на економічний потенціал створеного ним «РІО»-синдиката», навколо якого в Ужгороді об’єдналися майже всі бізнес-клани.

Володарі «тіні» в Мукачеві дуже швидко збагнули всі переваги такої монополізації адміністративної та економічної влади в руках однієї «сім’ї» і негайно використали «передовий досвід» Сергія Ратушняка. І прототипом «РІО»-синдикату» в Мукачеві мала стати, ясна річ, фірма «Барва», яка працювала у легальному бізнесі, хоча й за рахунок нелегального капіталу Токаря-«Гєші».

Нині можна хіба що здогадуватися, що покійний «король» Мукачева, скоріше за все, зовсім не збирався поступатися владою Віктору Балозі та Василю Петьовці, а розглядав «Барву», як свою власність і свій інструмент для створення »імперії Геші» на противагу »імперії Рати» в Ужгороді. А Балогам з Петьовкою, мабуть, він визначав ролі «канцлерів» свого майбутнього «королівства».

Так чи інакше, але «братство» розпочало свій «хрестовий похід» за владою не під керівництвом Віктора Балоги, а під командою Михайла Токаря-«Гєші».

Проте, якщо Сергій Ратушняк на момент свого прориву до влади в Ужгородській міськраді був фігурою, власне кажучи, невідомою, то Михайло Токар мав аж занадто гучну, але не дуже «презентабельну» популярність. Саме тому не можна було робити з нього «фігуру № 1» на шахівниці публічної влади. Це могло викликати протест у найрізноманітніших верств громадськості міста і області. Розумів це, судячи з усього, і сам Токар-«Гєша», а тому, мабуть, і погодився, аби на публічний «арені» виступав не він, а Віктор Балога, який повністю залежав від грошей та милості »імператора тіні». Сам «Гєша», вочевидь, був цілковито упевнений, що Балога ніколи не вийде з-під його, «гєшиного», контролю і буде слухняно виконувати все, що накаже «хазяїн». Так би воно, можливо, й було б, якби…

…Якби в ці плани «володарів тіні» не втрутилася воля третьої сили — політики. Хочемо ми того, чи не хочемо, але реалістичні політики завжди повинні враховувати в своїх діях та планах всі активні сили, що діють в тому чи іншому регіоні. А клани кримінального бізнесу в середині 90-х років були не просто «активною», але однією з головних діючих сил, хоча й «потойбічних», на території нашої області, яка стала таким собі «національним парком» транснаціональної контрабанди. І цей фактор почав втручатися у наше політичне життя, незалежно від «доброї» чи «недоброї» волі політиків та адміністраторів області.

СИЛУЕТИ В ЗАДЗЕРКАЛЛІ

Отже, десь наприкінці 1996-го чи на початку 1997-го року клан «Барви» починає свій «хрестовий похід» за владою у Мукачеві. І спочатку цей похід був не просто успішним, а майже тріумфальним: на виборах мера міста над Латорицею Віктор Балога здобуває блискучу перемогу, залишивши своїх суперників далеко позаду. Та не варто думати, що «тріумф» стався завдяки особливим політичним талантам «тріумфаторів» з «Барви».

Перш за все, гендлярі з «Барви» врахували досвід свого «заклятого друга» з Ужгорода — Сергія Ратушняка. А Ратушняк на той час вже створив свою власну політичну структуру, відому під назвою «Нове Закарпаття». Ця структура мала свою організаційну мережу, свою пресу ( газети «РІО-інформ», «Ратуша», «Корзо» та союзницьку Ратушнякові в той час газету «Срібна Земля») і свій власний актив, досить впливовий серед педагогів, медиків та інших «бюджетників» обласного центру. «Нова буржуазія» Ужгорода також вимушена була підтримувати «Нове Закарпаття», бо інакше ризикувала «нарватися» на великі проблеми. Словом, ужгородська »імперія» Ратушняка почала набирати у регіоні більшого впливу, аніж офіційні органи влади на чолі з командою тодішнього губернатора області Сергія Устича.

І саме тоді, коли Сергій Ракушняк та створена ним структура стали особливо небезпечними, на початку 1997 року з’являються вперті чутки про зближення ужгородського мера з колишнім прем’єр-міністром України і лідером партії «Громада» Павлом Лазаренком. Згодом саме з Мукачева ці чутки доводять до відома центральних органів влади уже у вигляді «достовірної інформації». Саме цей фактор і був чи не одним з головних, який сприяв блискавичній політичній кар’єрі… Віктора Балоги та його клану.

Ні, ні! Віктор Іванович не подався до «Громади» і у товаристві Павла Лазаренка взагалі «не світився». Все було саме навпаки. «Барва», керована Балогою, зробила ставку на головну політичну силу, яка тоді протистояла »імперії» Лазаренка. Цією силою була Соціал-Демократична партія України (об’єднана), що була в ті часи ЄДИНОЮ дійсно реальною, добре організованою і впливовою політичною силою не лише в Мукачеві, але й на Закарпатті в цілому. І ця сила ніколи б не дозволила підвестись на ноги будь-якому політичному конкуренту. Політика, як і бізнес, також живе за своїм головним принципом: «Конкурента не створюють, його знищують!».

Отже, будь-яка спроба створити свій власний «політбалоган» на противагу ратушняківському «Новому Закарпаттю» в Мукачеві заздалегідь була приречена на цілковиту невдачу. Крім того, самостійна гра на політичній арені вимагала чималих фінансових витрат, а витрачати свої «кревні» не те, що на «політичні забави», а навіть на серйозний бізнес, який не обіцяв миттєвих прибутків, хлопці з «Барви» не любили ніколи. А тому неважко і здогадатися, що хтось розумний все ж порадив їм не «гратися у політику», а хитромудро використати потужній політичний та організаційний потенціал СДПУ(о). Що вони з успіхом і зробили!..

Саме об’єднані соціал-демократи і перетворили навесні 1998-го року звичайнісінького гендляра В. Балогу на «політичну фігуру», яка згодом виявилася, за словами лідерів СДПУ(о), «надутим пухирем». Але цю помилку партія Віктора Медведчука зрозуміє пізніше, коли Віктор Балога, ставши уже губернатором області, «кине» соціал-демократів так само, як «кидав» всіх інших своїх партнерів та покровителів, аби не повертати борги — фінансові чи політичні.

Не відомо, щоправда, чи встиг зрозуміти свою помилку Михайло Токар-«Гєша», коли автоматні черги найманих вбивць поставили крапку на його земній біографії. Можливо, що й встиг…

«Кине» Віктор Іванович і генералів міліції Москаля та Безбородого, які свого часу уклали договір між «Барвою» та УМВС про реалізацію через цю комерційну структуру конфіскованих міліцією товарів. Саме цей «конфіскат» і перетворив «Барву» на потужного фінансового «спрута» (і не лише фінансового).

Генералу Безбородому пан Балога «віддячить» тим, що випхає його не лише з посади начальника УМВС, але й взагалі з області.

А генералу Москалю, який змінить самого ж Балогу на посаді губернатора області, клан «Барви» оголосить таку непримиренну війну, якої Закарпаття до того часу й не бачило.

Ця війна чимало сприяла тому, що столиця вирішила замінити губернатора області, сподіваючись, мабуть, на те, що повернення на Закарпаття корінного закарпатця Івана Різака покладе край політичним спекуляціям «Барви» на тему «засилля чужинців» на закарпатській землі.

Та не так сталося, як гадалося. Адже для «політиків тіні» навіть сусід буває чужішим за іноземця. А прихід на головну владну посаду у регіоні соціал-демократа Івана Різака, якого Віктор Балога у 2000 році вижив з посади першого заступника губернатора, а відтак навіть наказав охороні взагалі не пускати Різака до приміщення ОДА, викликав у клані «Барви» щось на зразок масової істерії.
Але все це буде трохи пізніше. А зараз давайте згадаємо ті перші часи владарювання клану «Барви» в Мукачеві.

ВОНИ УЖЕ ХОДИЛИ ПО ТРУПАХ!..

«Я ніколи не став би ворушити минуле та витягувати на світ Божий події та факти, про які навіть згадувати не хочеться. Я вважаю, що кожен має сам відповідати за себе, а не тицяти пальцем на іншого та кричати: «Тримайте бандита!». Але Віктор Балога першим переступив межу елементарної людської порядності, обливши брудом не лише нас, своїх давніх знайомих по бізнесу, але й керівника обласної державної влади, який нібито «оточив себе бандитами». Оскільки «бандитом» пан Балога назвав саме мене, то я просто змушений нині сказати всю правду.

…На які капітали «розкручувалися» брати Балоги з Петьовкою? На чесно зароблені? Нехай розкажуть цю байку тим, хто їх не знав тієї пори, на початку і в середині 90-х. У них була малесенька фірма «Рей-Промінь». І головний «бізнес» — звичайнісінька контрабанда. Вони каністрами возили бензин і солярку в Угорщину. Возили також спирт, горілку, сигарети. І все, звісно, контрабандою. Їздили до Угорщини через так званий «малий кордон», тобто через пункти спрощеного перетину кордону в Дзвінковому, Лужанці та Косино. Оце й весь «бізнес», всі їхні «підприємницькі таланти»! Жодного виробництва, жодної копійки до економіки Закарпаття! І нічого доброго нашим людям такі «бізнесмени» не приносили, не приносять і ніколи не принесуть. Адже не будеш утримувати медицину, освіту, культуру, платити пенсії, стипендії та зарплати з «чорної готівки» контрабандистів. Ці панове обкрадали і обкрадають нашу державу, ховаючи сотні мільйонів доларів у «тіні», а потім самі ж і звинувачують цю державу у тому, що вона «бідна», «жебрача», «неправильна», а тому, мовляв, і не може забезпечити гідне життя своїм громадянам. Держава тому й бідна, що багатіють такі от Балоги з Петьовками!.. До речі, їхня хвалена-перехвалена «Барва» і понині «бізнесує» на контрабанді, торгують контрабандними сигаретами, спиртом, горілкою. Звідки мені відомо про закулісний бік їхнього «бізнесу»?

Справа в тому, що весь підпільний бізнес в Мукачеві того періоду контролював, як всім добре відомо, покійний Михайло Токар-«Гєша». Під його «патронатом» працювали і брати Балоги з Петьовкою. А з Михайлом Токарем я був дуже добре знайомий. Ми з ним здавна товаришували, дружили і наші сім’ї, ми часто гостювали один в одного. Отож я мав можливість спостерігати за розвитком «тіньового» бізнесу наших нових «господарів життя» від самісінького початку. «Гєша» забезпечував їм і «дах» для контрабандного бізнесу, бо він тоді вже мав досить тісні зв’язки з впливовими людьми в правоохоронних структурах.

Окрім того, певну «недоторканість» контрабандистам із «Рей-Проміня»-«Барви» забезпечував і молодший з братів Балог — Павло. Він тоді працював в Мукачівській районній прокуратурі, отож мав певні можливості для «страхування» старших братів. А коли Віктор Балога став губернатором області, то Павло перебрався в прокуратуру Закарпатської області, де й став головною діючою фігурою в гучному скандалі з контрабандою іномарок.

Використовуючи свою посаду в прокуратурі, Павло Балога завозив через митницю дорогі іноземні автомашини — «мерседеси», «джипи», «BMW» — та оформляв їх як мікроавтобуси. Тим самим цей «бізнес-прокурор» обманював не лише державу, яка не одержала сотні тисяч доларів прибутку, але й… покупців, які довірливо купували в такої «авторитетної» людини контрабандні автомашини. Адже покупці не могли навіть припустити собі, що відповідальний співробітник прокуратури та ще й рідний брат самого губернатора області (!!!) може бути звичайнісіньким шахраєм. І гірко поплатилися за довіру. Коли органи СБУ зацікавилися цією нахабною контрабандою та порушили кримінальну справу, то всі оті машини в покупців позабирали, як незаконно завезені. Таким чином, люди залишилися без грошей і без автомобілів. А машини ж, нагадую, були найдорожчих, престижних марок. З тієї пори Балога-молодший винен багатьом людям значні суми грошей. Ці гроші він їм досі не повернув. Я знаю цих людей і можу їх назвати. Але не буду, бо ці люди — досі залякані «Барвою».

НАШ КОМЕНТАР:

На цих словах ми дозволимо собі перервати розповідь нашого співбесідника. Ми пригадуємо, як обурювався влітку 2000-го року один із керівників обласного Управління СБУ: «Ви уявляєте собі ситуацію: ми розслідуємо кримінальну справу по контрабанді, в якій фігурує Павло Балога, а він з’являється до нас в Управління з перевіркою! І це називається «прокурорським наглядом»? То за нами, виходить, мають наглядати злочинці?!».

Обурення пана полковника було щирим і дуже зрозумілим, але чим могли ми зарадити? Хіба, що втішатися думкою про те, що ота автомобільна афера була ПЕРШОЮ І ЄДИНОЮ В УКРАЇНІ КРИМІНАЛЬНОЮ СПРАВОЮ, ПОРУШЕНОЮ ПРОТИ ДІЮЧОГО ГУБЕРНАТОРА ОБЛАСТІ!

Хоча… Це було невеликою втіхою, бо кримінальна справа так і вмерла тихою смертю десь у надрах правоохоронних структур. Кажуть, що її забрали до Генеральної прокуратури. А там…

А що могло бути «там», якщо, за словами компетентних людей, саме для відповідальних працівників тодішньої Генпрокуратури держави і переганяв клан Балог чимало контрабандних автівок? Ясно, що справа «здохла». Хто ж буде сам собі ворогом?

Але це лише один приклад того, як поступово, але наполегливо клан мукачівських воротил «темного бізнесу» засмоктував у своє «золоте болото» співробітників і навіть керівників правоохоронних структур. Особливо помітним став цей процес саме тоді, коли Віктор Балога став мером Мукачева. Та повернімося до розповіді очевидця.

«Що уявляла собою «Барва», а перед нею «Рей-Промінь» кілька років тому? Та нічого серйозного! Дрібна торгівля нафтопродуктами, сигаретами, горілкою… Дрібна контрабанда і… чужі гроші, більшість із яких кредиторам так і не було повернуто. Ще в середині 90-х років діяльністю «видатних підприємців» Балог впритул зацікавилася податкова інспекція. І вже тоді на їхню фірму було накладено понад 140 тисяч гривень штрафних санкцій. І ніколи б отой балогівський «Промінь» не став би «Барвою», якби не гроші покійного «Гєші»-Токаря. Я можу засвідчити, що Михайло Токар позичив Балогам дуже серйозну суму в доларах США (кажуть, що понад ОДИН МІЛЬЙОН $!!!- Авт.).

І наприкінці 1998-го року ці «великі підприємці» мали повернути «Гєші» цю суму. Але, як відомо, саме тоді Михайла Токаря і застрелили біля його власного дому. Таємницю цієї трагедії не розгадано й досі…

Але всі мукачівці пам’ятають, як Токар «начистив пику» Віктору Балозі просто в його кабінеті у мерії. За що? Точно не знаю, але «Гєша» міг натовкти пику меру лише з однієї причини: за обман. А через кілька місяців «Гєші» не стало…

Я сьогодні нічого не стверджую і нікого не звинувачую в загибелі Михайла Токаря -«Гєші». Але я маю всі підстави вважати, що мотив для того, аби «здихатися» Михайла, у клану «Барви» все ж був. Величезний борг, який клан невдовзі повинен був повертати Токарю – «Гєші».

Юристи, розслідуючи будь-який злочин, завжди виходять з принципу: «Кому це вигідно?». А смерть Токаря -«Гєші» була вигідною саме клану «Барви»-Балоги. Це факт!.. І, до речі, саме після загибелі Токаря почався приголомшливий злет і Балоги, і «Барви».

За кілька місяців Віктор Балога стає господарем області, а «Барва» — трансзакарпатським «спрутом». Нині Віктор Іванович зі своєю компанією намагаються обдурити всіх закарпатців, настирливо видаючи себе за «видатних демократів» і «борців за права людини». Але ми не забули ще тих методів, якими користувався Балога, пробиваючи собі шлях до посади мера Мукачева.

Вже тоді він користувався послугами деяких правоохоронців, пов’язаних з «Барвою» невидимими корупційними нитками.

Ми чудово пам’ятаємо, як тоді, у 1998-му році, тероризували колишнього мера Мукачева, нині вже покійного Василя Андрійовича Ільтьо. І пістолети йому підкидали, і влаштовували вдома обшуки, і вимотували нерви на допитах… Василь Андрійович особисто нам розповідав, що всі ці обшуки і провокації організували йому на замовлення Балоги з Петьовкою. А контролював цю кампанію терору проти шанованої у місті людини нинішній соратник Василя Петьовки, секретар Мукачівської міської ради пан Федів.

Хто знає, можливо, вже тоді Василя Андрійовича підштовхнули до фатального кроку — до самогубства влітку 2002 року. Хоча… Я не впевнений, що це було таки самогубством. Адже бачили люди записку, знайдену в кишені покійного: «Будьте ви прокляті: Балога, Петьовка і Бенца!». Цю записку забрав слідчий прокуратури Цицак, і вона зникла у невідомому напрямку. А зв’язки сім’ї Цицаків з кланом Балоги в Мукачеві чудово відомі. Саме суддя О. Цицак закрив весною і газету «Вісті тижня», коли вона виступила проти клану Балоги.

Бачили свідки і те, як під час виборів 1998-го року Віктор Балога разом із «Козі», відомим мукачівським «бригадиром» бандитів, запхав до багажника свого червоного «джипа» молодого хлопця та вивіз його аж у Середнє, погрожуючи розправою. Коли цього юнака вони викинули з багажника біля естакади в Середньому, він був мало не божевільним від переляку. Вибачте, але пацан навіть штани собі обмочив…

Чудова «робота з виборцями»! Після такої «агітації» не дивно, що за Балогу проголосувало чимало мукачівців. Кому охота, аби його мордували в багажнику?.. І такі «демократи» хочуть правити нами? Страшно навіть подумати! Вони уже ходили по трупах!..

Сьогодні «нашоукраїнці» лякають наших людей «бандитизмом» і «терором» нинішньої державної влади. Вони підманюють нас тим, що можливий прихід до влади Віктора Ющенка та «Нашої України» нібито принесе нашим людям захист їхніх прав та свобод. Дзуськи!!! Не знаю, як там може бути при Ющенкові, а під владою Балоги ми, закарпатці, вже були. Його шлях до влади — немов стежка по кладовищу: між могилами та ямами для нових могил. І тому я ніколи не повірю, що з такими соратниками «Наша Україна» приведе наш народ до справжньої демократії. Це підступна брехня!

Подивіться, хто зараз є «опорою» клану Балоги в Мукачівському районі. Хто такий нинішній голова районної ради пан Ілля Токар? Брат і соратник головного «авторитета» на Закарпатті (Михайла Токаря-Гєші), вчорашній «боєць» місцевої мафії. І ви гадаєте, що «боєць» мафії Токар раптом став не просто «законослухняним громадянином», а ще й «захисником демократії» лише тому, що клан «проштовхнув» його на посаду голови районної ради? Будьте певні, що його кримінальне нутро від цього не змінилося анітрохи. Навпаки, він відчув свою силу і вседозволеність. І не дивно, що заступник пана Токаря пан Степан Сікора також не боїться застосовувати силу навіть до жінок, як це трапилося минулого літа. Безкарність! Вона ніколи не породжувала демократію. Безкарність, беззаконність, свавілля — це шлях до відвертої диктатури. І всі ознаки саме диктатури одного-єдиного клану, однієї мафіозної «сім’ї» у Мукачеві з’явились ще кілька років тому.

Газети вже писали про те, як клан Балоги бандитськими методами примушував підприємців Мукачева або віддавати «Барві» їхні бізнес-структури, або взагалі просто знищував конкуруючі фірми. Як не прикро, але в цьому Балозі активно допомагали правоохоронці Мукачева. Саме їхніми руками було організовано справжній терор проти нафтопродуктової фірми пані Соколової. Міліціонери допомагали «пресувати» і сім’ю мукачівця І. Огара — власника деревообробної фірми «Форест». Газетярі розповідали, як у Мукачівській міліції катували їхню дочку, 18-річну студентку, не посоромившись навіть запросити на це «видовище» кореспондента балогівської газети «Старий замок».

І таких прикладів підприємці Мукачева можуть розповісти вам чимало. Адже навіть реконструкцію центру міста, ремонт фасадів будинків силоміць примушували робити за рахунок тих фірм, які мали нещастя орендувати приміщення в центрі. Жодної копійки в це «чудесне перетворення» центру міста не вклала ні мерія В. Балога, ні «Барва». Але гроші з бюджету все ж були списані «на ремонт». Куди ці гроші пішли? Неважко здогадатися.

Адже підприємців відверто примушували купувати тротуарну плитку і всі матеріали для отих ремонтно-реставраційних робіт не деінде, а саме на «Барві». Клан Балоги-Петьовки не лише нічого не витратив для того, аби Мукачево мало »європейське обличчя», але й заробив на цьому «обличчі» шалені гроші.

А цих грошей так не вистачає в бюджеті, аби навести бодай елементарний лад в комунальному господарстві, в ремонті житла, закладів освіти, культури тощо.

Ось так і виходить, що всі добрі здобутки у місті клан Балоги приписує своїм власним «заслугам», а все погане — державній владі. Хоча нинішня державна влада в Мукачеві — це «Барва» і сімейство Балоги, на жаль. Але люди не завжди це розуміють, гадаючи, що влада — то державна адміністрація в Ужгороді та Президент в Києві. Саме на цьому і спекулюють «балогани» з «Нашої України», звинувачуючи державу і владу в тих самих гріхах, які повністю лежать на їхній же совісті».

(Газета «Вісті тижня-плюс», 2004 р.)

З часу цієї розповіді про справжнє нутро мукачівських «барвобаронів» минуло майже два роки, але ці бурхливі роки перегорнули все наше життя догори дригом. Вчорашня еліта перетворилася на «бандитів», а бандити — на «революційну еліту». І люди, про яких розповів правду пан Іщенко, стали… керівниками органів державної влади. І не лише на закарпатському рівні: пан Віктор Балога встиг дорости до міністра, а відтак — до керівника Секретаріату Президента України і до лідера президентської партії НСНУ. Отож пану Віктору Балозі тепер уже не потрібно возити у багажнику свого «джипа» переляканих та обмочених опонентів. Їх тепер «мочать» цілком офіційно — руками правоохоронних (вибачте!) структур. «Мочили» і нашого колишнього співрозмовника Олега Іщенка, протримавши його кілька діб в буцегарні. Що відбувалося з паном Олегом за металевими дверима та вікнами з гратами, можна лише здогадатись. Але, вийшовши з буцегарні, він раптово пише заяву про те, що екс-губернатор Іван Різак півтора роки тому нібито вимагав у нього великого хабара. Цю заяву прийняв від Іщенка новопризначений прокурор області… Юрій Бенца. Так, так, кум пана Балоги. А прийнявши, доручив одному із своїх заступників, а саме пану Миколі Геревичу, розглянути цю заяву «по суті» і ОБОВ’ЯЗКОВО порушити проти Івана Різака кримінальну справу. Досвідчений працівник органів прокуратури пан Микола Геревич, щоправда, не поспішав зосліпу виконувати наказ кума пана Балоги і спочатку допитав пана Іщенка. А допитавши, засумнівався у правдивості цієї несподіваної заяви і відмовився порушити справу, не маючи на те жодних законних підстав. Заступника прокурора з органів негайно звільнили. За особистою вказівкою… голови ОДА, висловленою в офіційному листі пана Балоги до прокурора області Юрія Бенци. Лист, звичайно, невдовзі щез з документації прокурорського відомства, але його бачили, читали і пам’ятають чимало співробітників прокуратури Закарпатської області. Ось так! Тицьнув пальцем — і чорт’ма прокурора! Це крутіше за «круїзи» в багажнику!

ДНІ ЗАТЕМНЕННЯ АБО МУКАЧІВСЬКА «БАРВОВЛАДА»

Розповідь бізнесмена Олега Іщенка доповнює ще один мукачівець, який також мав можливість на власні очі спостерігати початок політичної кар’єри Віктора Балоги та його клану.

Свідком та безпосереднім учасником тих подій був один з місцевих юристів, голова Мукачівської міськрайонної спілки підприємців Олексій Фозекош. Ось, що розповідав він закарпатцям зі сторінок обласного щотижневика «Вісті тижня» навесні 2003 року.

Як все починалося?

У 1998 році, скориставшись довірою мукачівців, фінансова група Балоги і Петьовки перемагає на виборах міського голови міста Мукачево. Віктор Балога стає нашим мером. З перших же днів його керівництва містом чітко виокремилося, чого саме прагне його так звана команда «молодих реформаторів».

Перш за все, було взято курс на негласну монополізацію найприбутковіших сфер бізнесу, насамперед — у сфері торгівлі. Такого неприхованого монополізму у підходах до розвитку торгівельної інфраструктури Мукачево ще не знало!

Навесні 1998 р. новообрана міська влада почала сумнівні «економічні реформи». Їх початок супроводжувався розгоном багатолюдних пікетів і мітингів підприємців, які справедливо виступали проти силових, брутальних методів втілення у життя тодішніх рішень міськвиконкому. Мукачівці і нині ще не забули, як загони спецпідрозділів міліції розганяли малих підприємців з місцин побіля центрального ринку, як намагалися закрити непідконтрольний «барвовладі» ринок на автовокзалі.

Міська влада переслідувала всіх, хто мав мужність не погоджуватися з її діями. Використовувався весь арсенал адміністративних ресурсів із тиском на правоохоронні та судові органи, депутатський корпус міськради, аби вони приймали рішення, вигідні виключно для правлячого в Мукачеві клану Балоги.

Запам’яталися і «наїзди» правоохоронних органів, якими в місті тоді керували самі лише ставленики клану Балоги пп. Чепак і Ваш, на підприємства, які зачіпали сферу економічних інтересів «Барви».

Навколо цієї фірми досить швидко сформувалася мережа дочірніх структур, які швидко почали захоплювати найприбутковіші напрямки бізнесу у Мукачеві та у районі. Балога, Петьовка, Кріль, Кул та інші «барвисти» досягли того, що у Мукачеві виникла специфічна політична атмосфера, що мала відвертий корупційний «аромат», за якої владні структури фактично лобіювали економічні інтереси цього «барвистого» клану, надаючи йому майже монопольні права в основних сферах економіки міста. В Мукачеві почалися «дні затемнення».

* * *

Як все розвивалося?

Після встановлення тотального та авторитарного контролю над містом Балога та його спільники почали робити спроби встановити такий контроль і над усім Закарпаттям. І це їм майже пощастило зробити за часів губернаторства В. Балоги.

Володіючи величезним приватним капіталом, накопиченим, в основному, в період «хаотичної» торгівлі та контрабанди, підкріпленою височенною пірамідою банківських кредитів, «барвисти» розпочинають встановлення контролю над приватизацією в сфері комунальної та державної власності. Без зайвого розголосу, ідучи «глухими манівцями», в Мукачеві вони приватизують все і вся. Оптово-торгівельні та виробничі бази, кафе, магазини і бензоколонки, виробничі цехи, адмінбудівлі, земельні ділянки і навіть залізничну колію. Це далеко не всі «кордони» фінансової імперії Балоги й Петьовки. Поглинула вона і «Мукачівхліб», і майнові комплекси Мукачівської швейної фабрики, ЦУМ, будинок міської друкарні, аптеки. Добралися вже й до історичної перлини Мукачева — Мукачівського замку.

Не залишилися без уваги колишнього губернатора і бюджетні кошти. Особливо, якщо їхній розподіл стосувався наближених до Балоги осіб.

Так, наприклад, нехтуючи інтересами наймачів квартир будинку №8 по вулиці Достоєвського, В.Балога 25 січня 2000 року видає одноосібне розпорядження № 23 про скасування рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради щодо зарахування цього будинку на баланс комунального господарства. А вже на підставі цього розпорядження з міського бюджету Мукачева сімейству Січ було виплачено 67 тисяч грн. (понад 13 тисяч доларів США) в якості «відшкодування» за квартиру № 3. Виникає питання, чому лише цій сім’ї було виплачено «відшкодування», якщо будинок складається із шести квартир? Відповідь дуже проста: громадянин Січ — працівник однієї із структур «Барви».

Ось так, за рахунок коштів платників податків, було створено цілу систему заохочення «вірних людей». І таких прикладів можна навести безліч.

А чого вартий, наприклад, хоча би «унікальний» мукачівський експеримент, коли заробітну плату бюджетникам виплачували… горілкою та продуктами зі складів «Барви». Та ще за відверто завищеними цінами до того ж ! Мешканці області нині вже знають, що саме відбувалося з тими коштами, що їх було виділено державою на ліквідацію наслідків повені, та куди саме поділися 320 тон цукру, що надійшли в область в якості гуманітарної допомоги. Є й інші цікаві факти, що висвітлюють діяльність В. Балоги спочатку, як мера, а потім — на посаді губернатора області.

Окремо треба розповідати про те, як «Барва» бореться з підприємцями, які не хотіли «забарвитись».

Так, наприклад, рішенням Мукачівської міської сесії від 07.06.2002 року було виставлено на аукціон приміщення та майно, що належало колективу МПП «Майстер». І це було зроблено, не зважаючи на те, що колектив цього підприємства мав право на першочергову приватизацію шляхом викупу.

Проте цей колектив не здався і домігся через Господарський суд Закарпатської області скасування незаконного рішення.

Аналогічна ситуація склалася і у ТОВ «Агава», де колектив аптеки по вулиці І.Зріні № 15 також мав право на викуп. І знову судову справу було вирішено не на користь Мукачівського міськвиконкому. Подібні випадки носять системний характер і віддзеркалюють загальну ситуацію з розвитком підприємництва у Мукачеві. Тут потрібно згадати і «епопею» з реєстрацією Мукачівської спілки підприємців.

17 листопада 2000 року група мукачівських підприємців звернулася до Мукачівського міськвиконкому із заявою про реєстрацію «Спілки підприємців м. Мукачева» та з пакетом відповідних документів. Але міськвиконком листом за № 90-2750/0120 від 16 січня 2001 року (за підписом заступника міського голови п. О Галая) відмовляє їм у реєстрації з мотиву: «…оскільки в Мукачеві вже діють подібні організації, то міськвиконком вважає недоцільним реєстрацію ще однієї подібної організації». Виходить, що виконком не визнає статті 36 Конституції України, яка надає громадянам нашої держави право на свободу об’єднання у політичні партії та громадянські організації для здійснення своїх прав і свобод. Зрозуміло, що діюча міська «барвовлада» не терпить жодних форм структурної організації як у підприємницьких колах, депутатському корпусі, так і у політичних і громадських формуваннях. Але у нас є не лише «право сили», панове із «Барви», але й «сила права». Отож, майже після шестимісячних ходінь по судових інстанціях Спілку підприємців все ж було зареєстровано обласним Управлінням юстиції. Вже зі статусом «міськрайонної спілки»…

…Імперія «Барви» базується на монополізації найприбутковіших сфер бізнесу, незаконній приватизації і використанні бюджетних коштів. На незаконних оборудках, за фактами яких порушено цілу низку кримінальних справ, де основними «фігурантами» виступають фундатори «барвистого» клану — Балога, Петьовка, Кул.

Нині вони здійняли галас про «політичні репресії». Не до вподоби їм вже не «чужий», а «свій» губернатор Закарпаття Іван Різак. Знову лунають вимоги змінити на «своїх» керівників правоохоронних структур: прокуратури, міліції, податкової служби. А кого ж ви, панове, нам пропонуєте? Знову — своїх «кумів» і «сватів»? Це ми вже проходили!.

Кінчились «дні затемнення». А при світлі все таємне стає явним, панове. І скоро всі уже знатимуть, що криється за фасадом так званого «Мукачівського економічного дива». Не допоможе цього разу і «дах» самого Віктора Ющенка.

Олексій Фозекош,

перший заступник голови

правління Мукачівської міськрайонної спілки підприємців».

(Газета «Вісті тижня», 2003 р.)

На жаль, Олексій Фозекош помилився: «дах» Віктора Ющенка не лише допоміг мукачівським «любим друзям» зберегти свою »імперію тіні», але й підніс їх до самісіньких вершин державної влади. І сьогодні вже не Мукачево, а все Закарпаття стало «приватною власністю» мафіозного клану з Мукачева. А ті, хто намагався протистояти наступу мафії, невдовзі поплатилися за свою сміливість. Не забули відвертих слів і нашому співрозмовнику — Олексію Фозекошу. Коли після торжества «помаранчевої революції» в області та в Мукачеві розпочалися репресії та арешти «ворогів народу і «Барви», одним з найперших схопили і засадили в СІЗО його рідного брата — педагога Андрія Фозекоша. В тюремній камері Андрій Фозекош, відомий в Мукачеві педагог, спробував покінчити життя самогубством. На щастя, його врятували. Але судимість, хоча і умовну, він все ж «заробив». За що? А ніхто, окрім пана Балоги, цього не знає. Хоча мукачівціі здогадались, що єдиним і головним «злочином» вчителя Фозекоша були… «антибарвівські» публікації його брата-політика. Щоправда, Олексій Фозекош в СІЗО не сидів. Він занімів… І хоча сьогодні він очолює і Спілку підприємців Мукачева, і Закарпатський обком партії «Трудовий союз», жодного «горбатого» слова проти клану «Барви»-Балоги від нього вже не почуєш. «Дні затемнення», виходить, не скінчились, а лише почалися…
cripo.com.ua  (Друкується із скороченнями. Далі буде)  Олексій Романов, Світогляд