Я надеюсь, что после подсчета бюллетеней все украинские лидеры с уважением отнесутся к вердикту голосования и удовлетворятся полученными мандатами. Как только будет избран новый парламент, необходимо будет предпринять радикальные меры по предотвращению новых кризисов, которые, в частности, должны включать существенные конституционные реформы с целью создания твердых правил и институтов. Необходимо прояснить полномочия различных ветвей власти, а также найти способ измерения их эффективности.

В. ЮЩЕНКО НЕ КРАСНЕЯ: «УКРАИНА ДВИЖЕТСЯ В ПРАВИЛЬНОМ НАПРАВЛЕНИИ!» 

Сейчас, когда украинский народ готовится к празднованию Дня независимости, необходимо, не краснея, окинуть взглядом эти шестнадцать лет независимости.

После веков, отмеченных иноземным господством и тиранией, этот народ сумел заложить основы суверенного государства, причем в крайне сжатые сроки. Ему удалось сделать невозможное, постоянно помня о цели – создании современной европейской демократии. Украине удалось противостоять попыткам установить "контролируемую демократию", при которой некая элита определяла бы все политические преобразования. Народ, напротив, сделал выбор в пользу строительства общества, где воля народа является истинной движущей силой. Необходимо упомянуть и о других успехах. Единство нашей страны сегодня – свершившийся факт, хотя некоторые и сомневались в нем в начале нашей независимости. Украина уже приобрела политический и геостратегический вес, немаловажный для стабильности и безопасности в Европе.

Сегодня соседи считают Украину надежным и ответственным партнером. Украинцы подходят к европейскому вопросу с новым реализмом. Мы с каждым днем все больше соответствуем Копенгагенским критериям, что позволит нам рано или поздно стать членом Европейского союза. Это стремление разделяют не только все крупные политические партии, но и большинство граждан Украины. Предпринятые нами реформы позволили создать экономику с процветающим рынком и открыли перспективу вступления в ВТО в конце этого года. Во всех важных отраслях Украина движется в правильном направлении.

Естественно, развитие нашей страны не лишено проблем и трудностей. Мы даже пережили несколько кризисов. Последний завершился достижением соглашения, в основе которого – проведение парламентских выборов, что еще раз подтверждает силу нашего демократического сознания. Такие кризисы вызывают неизбежные опасения относительно политического направления, в котором движется Украина. Но каждый раз украинская демократия выходит из испытания еще более закаленной. В этом контексте парламентские выборы, которые состоятся через месяц, дают Украине новую возможность продемонстрировать свое неуклонное стремление завершить преобразования, начатые "оранжевой революцией".

Именно поэтому я обязуюсь обеспечить честные и беспристрастные выборы, соответствующие самым строгим международным нормам. Пренебрежение этими нормами нанесло бы серьезный вред Украине и подтвердило бы правоту тех, кто утверждает, что мы не готовы взять на себя всю полноту ответственности в качестве полноправного члена сообщества стран евроатлантической зоны. Мы пройдем это испытание достойно.

Самое главное – не столько победа одной политической партии над другой, сколько уважение к выборному процессу. Я инициировал эти выборы не столько для того, чтобы изменить состав парламента, сколько для того, чтобы предотвратить его изменение антиконституционными и антидемократическими средствами. Политические деятели в долгу перед теми, кто за них проголосовал, и они не могут считать, что вправе использовать свои полномочия для получения личной выгоды.

Я надеюсь, что после подсчета бюллетеней все украинские лидеры с уважением отнесутся к вердикту голосования и удовлетворятся полученными мандатами. Как только будет избран новый парламент, необходимо будет предпринять радикальные меры по предотвращению новых кризисов, которые, в частности, должны включать существенные конституционные реформы с целью создания твердых правил и институтов. Необходимо прояснить полномочия различных ветвей власти, а также найти способ измерения их эффективности.

Кроме того, необходимо реформировать систему правосудия таким образом, чтобы Конституционный суд был свободен от каких бы то ни было коррупционных посягательств, мог должным образом исполнять свою задачу и непредвзято защищать конституцию. Мы должны также предпринять новые меры по борьбе с коррупцией в политических кругах. Нынешняя система, гарантирующая неограниченную депутатскую неприкосновенность, – настоящее искушение с точки зрения злоупотреблений, ее необходимо изменить в соответствии с практикой других стран. В здоровой демократической стране люди, принимающие законы, не должны считать себя стоящими над законом.

Если мы хотим сделать парламент центром нашей демократической системы, необходимо ликвидировать все сомнения в честности его членов. Задача, стоящая перед Украиной на заре семнадцатой годовщины ее независимости, не должна ограничиваться стремлением к внешним признакам демократии. Украина должна создать такую культуру, которая позволила бы системе на самом деле функционировать исходя из демократических принципов.

Именно это отличает страны, действительно освободившиеся от советского влияния от тех, которые все еще находятся под контролем. Я нисколько не сомневаюсь, что украинский народ стремится стать полноправной частью европейского сообщества демократических наций. Я хотел бы, чтобы на выборах 30 сентября был избран парламент, достойный этой цели.http://www.inopressa.ru/lefigaro/2007/08/27/12:32:37/ukraina  

Віктор Ющенко: взяти верх над Володимиром Великим, змінити історію… 

Філософи говорять: неможливо передбачити наслідки людського вибору та вчинку. Розум є засобом усвідомлення відповідальності людини за свої вчинки і межі її втручання у природну динаміку природи і суспільства, у життя іншої людини і природи взагалі. Тим самим відповідальність стає первинною по відношенню до раціональності. Поряд, а то й, перед питаннями: «як?», «чому?», «через що?» ставиться питання «навіщо?».  

Меркантильна мета і залежна особистість… Така особистість апріорі не може стати історичною. Значення особистості визначається тим, яку місію вона на себе бере і відповідальністю за скоєне. Від політика національного масштабу вимагається наявність стратегічного бачення і політичної волі. Перше - цілковито відсутнє, а другого - вельми бракує Віктору Ющенку, а час, про що йому добре дали зрозуміти, - у нього спливає.  

Сьогодні, як ніколи, відчутно, що всі намагання здійснити політичну, соціальну, економічну і військову структуризацію суспільства, підпорядковані чужинним і неприроднім інтересам. Теми народовладдя, міфічних західних цінностей і ворожості до нас, українців, північного сусіда стали буденними гаслами більшості можновладних, але за визначенням нікчемних політиків. Розчарування в політиці і політика, коли у Владу прагнуть потрапити чи-то «Лаша тунбай», чи-то «Раша гудбай», стають ознакою сучасності. Андрій Данилко підтверджує діагноз невиліковності хвороби суспільства.

Носієм свободи слова в Україні стає «свобода» чужинця Савіка Шустера. Месією – вважає себе Гарант, який українцям нічого не гарантує. Пародія перетворюється на гротеск, зрада - на несвіжі пелюшки.

Мобілізацію електоральних мас покладають на проект «Український прорив», а соціально-передвиборчий популізм досягає вкрай небезпечної безвідповідальності. І все заради одного, що вкінці-кінців визнає сам Президент  - проекту «Абсолютну владу Президенту!», оголосивши у День Незалежності про створення «Національної конституційної Ради» (попередньо відвадивши від намагання впровадження аналогічних конституційних заколотів, таких собі відсебеньок, Юлію Тимошенко). Україна в очікуванні «м’якого диктатора» під наглядом жорсткого і нещадного ляльковода, підпорядкованого такому ж безпринципному «директору лялькового театру», пробачте, - «раді директорів»… 

Щодня один і той самий порядок денний Віктора Ющенка, що знаходить своє наповнення у просуванні західних цінностей, порожніх і нескінченних декларацій про вступ України до Європейського Союзу, бидлячої жуйки про СОТ, а за великим рахунком, єдиної реалії - якнайскоріше стати членом НАТО. 

Час від часу активізується ГУАМ (блок країн: України, Молдови, Азербайджану і Грузії), що представляє інтереси США на території значущої частини пострадянського простору. Свого часу ГУУАМ (економічний союз Грузії, Узбекистану, України, Азербайджану й Молдови), який був створений в противагу СНД, швидко трансформується у військово-політично-економічний союз, але вже без Узбекистану. Останнім часом його творці схвильовані можливістю перетворення блоку на ГУА. Сьогодні ще вдається цьому протистояти, однак подальша доля участі Молдови у ГУАМ стає напряму пов’язаною з «питанням Косово».

До речі, на відміну від решти трьох, що є зонами тривалих, сповнених сепаратизмом, територіальних конфліктів, Україну минає ця участь, поки що… Росія ініціює створення Шанхайської організації співробітництва (ШОС). До складу, окрім Росії й Китаю, входять Казахстан, Киргизія, Таджикистан і Узбекистан. ШОС не претендує на тісну інтеграцію своїх членів, проте готова збільшити свою потужність через включення до свого складу Індії, Ірану, Пакистану й Монголії. Про антинатовську коаліцію – трикутник Москва-Дейлі-Пекін - говорив ще колишній прем’єр-міністр Росії Євген Примаков під час операції НАТО в Югославії.

Сьогодні Кремль найбільше цікавить інтеграція з Китаєм, котрий відстає за рівнем ВВП лише тільки від США, та Індією, що конкурує з економіками країн Євросоюзу, і з якою Росію, як спадкоємницю Радянської імперії, пов’язують давні дружні стосунки. Основною розмінною монетою постає російський газ. США зацікавлені у стратегічному стримуванні зростаючих економік Китаю, Індії та інших країн Азійсько-тихоокеанського регіону. Проблема енергодифіцитності цих економік напряму залежить від Росії. Відповідно у руках Росії всі важелі впливу на «партнерів по трикутнику».  

Основне завдання, що вирішують заокеанські стратеги, - аби неогеополітична стратегія Росії всупереч явній переможній ході втілювалася у конкретну антиросійську політику і зростання антиімперських настроїв на пострадянському просторі і в країнах ЄС. Фактично, з запропонованим призначенням Росії ворогом України, здійснено замах не стільки на близьку в культурному, мовному і етнічному смислі країну, а на творену протягом сторіч історичну приналежність росіян до нащадків Київської Русі, Русі Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Щось на кшталт «родинної зради».  

Загалом нівелюється історична пам’ять. Подібна ситуація сприяє знищенню підвалин самоідентифікації і сприяє руйнуванню сприйняття загальнонаціонального дискурсу. А тут ще й поліетнічність Росії, яка сама по собі містить ризик етнічного конфлікту. З розпадом Радянського Союзу конфлікт визначення вийшов на перше місце. У Росії має місце тяжіння до «радянської самоідентифікації» щодо України, підкріплене значною українською діаспорою та наявністю великої кількості родинних російсько-українських зв’язків.  

Київ був і залишається ключем до Росії. Поза історією Київської Русі, без княгині Ольги,  що серцем і душею обрала християнство за візантійським обрядом, і Хрестителя Русі князя Володимира, Росії загрожує криза самоідентифікації, духовно-психологічна і культурна мутація. За таких умов, на думку стратегів з Вашингтона (і тут їм слід віддати належне - вони мають рацію) завойовницька позиція «Золотої орди» стає основою приреченності і пассіонарна суїцидність Російської імперії незворотна. Відтак для вашингтонських яструбів основне завдання відірвати Україну від Росії, протиставити країни одну одній. Володимир Путін розуміє це, і перше, що робить, відновлюючи природну міць держави, – звертається до Православ’я і проголошує «ядерне православ’я».  

Володимиром Путіним, Кремлем покладено край поступливості Росії у відношеннях з США, ЄС і НАТО. Військово-політичні реалії сьогодення вказують, що Росія буде жорстко обстоювати свої економічні інтереси на зовнішніх ринках, активно реагувати на недружелюбне ставлення з боку колишніх союзних країн і максимально тиснути на них, вбачаючи в економічних важелях спосіб повернення державної величі. Не менш наполегливо на дипломатичному і недипломатичному рівнях будуть давити США і країни ЄС, щоразу фінансово підпираючи свої вимоги зобов’язаннями перших осіб держав пострадянського простору, в першу чергу, України у відстоюванні тільки власних, зовсім неукраїнських, інтересів. 

Нещодавно провідною політикою України проголошувалася «політика різновекторності», коли її впровадники, перші керівники держави, час від часу то вдало, то невдало приймали усілякі пози, в залежності, звідкіля вітер дме. Потім під загрозою «хижака з Півночі» нам нав’язували «західний вектор», аби з переляканим обличчям ми вдивлялися в очі звіра, задкували рачки до Заходу. Сьогодні знову ставлять питання удаваного вибору: «колоніальний статус чи європейський статус». А вибирати нічого не треба: ні Заходу, ні Сходу; ні Півночі, ні Півдня.  

Куди йти? Нікуди!!! Україна містить географічний центр Європи і повинна стати Центром Європи. Винятково вигідне географічне розташування робить країну ключовим субрегіоном, що з’єднує своїми транспортними коридорами Захід і Схід, Північ і Південь Євразійського континенту. А її історична обранність бути колискою православного слов’янства, стати старшою сестрою серед нащадків заснованої князем Володимиром великої Київської Русі, наділяє Україну провідницькою духовною місією.  

Українська земля пам’ятає одну з найвеличніших цивілізацій світу – трипільську цивілізацію, що існувала понад дві тисячі років; була колискою древніх аріїв; дивувала світ скіфською культурою; встояла під невпинною навалою в часи великого переселення народів; створила одну з найкультурніших християнських держав середньовічної Європи, де навіть ремісники і купці вміли читати і писати, коли деякі королі Західної Європи були просто неписьменні. Вона, не дивлячись на нищівне нашестя татаро-монголів, продовжувала залишатися цивілізаційною частиною континенту, українська старшина навчалася в кращих університетах Європи. Водночас, слід буди чесними перед історією і собою, – ніхто не зробив гіршого для України, ніж самі українці. Історія – життя соціуму, організму. Її змінити не можливо, адже історія – це те, що було, є і буде. Цивілізаційний вибір… Його зробив князь Володимир-Красне сонечко.

В історії України були спроби цей вибір змінити, але таких масштабних... Люблінська унія 1569 року породжує об’єднану польсько-литовську державу – Річ Посполиту - з одним монархом, зовнішньою політикою, правом і монетою. До Польщі відходять: Підляшшя, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, а Берестейщина і Пінщина залишаються у складі Литви. Римська церква і польська королівська влада намагаються залучити православних до свого табору. Окрім релігійних мотивів, йдеться про протистояння Московії. Ідея релігійної унії, як спроба об’єднання православ’я і католіцизму в одну церкву при збереженні православних обрядів, але за умов підпорядкування Папі Римському, знаходить свою підтримку на Берестейському соборі 1596 року. Однак більшість українців - проти Унії. У 1648 році спалахує повстання, що перетворюється на визвольну війну. Феномен Богдана Хмельницького – це відповідь на спробу зміни цивілізаційного вибору. 

Сьогодні ми є свідками спроби кардинальних змін цивілізаційного вибору. Вже сьогодні ми є свідками і масштабної деградації населення, що є не стільки результатом соціально-економічним у власному сенсі, скільки культурно-духовним, в основі якого лежить цивілізаційна дезорієнтація народу. Західний вектор України – це не вибір на користь того ж «протестантизму Європи», європейських цінностей, зокрема, свободи слова і верховенства права, чи кращого життя. Нам пропонується вибір не в ім’я України, а на користь Сполучених Штатів Америки – країни, нехай і наддержави, але тієї, що ніколи не була і не може стати духовним центром, адже є Центром інобуття. На відміну від Європи, що була і є одним із духовних центрів світу, вибір, який нам пропонує Віктор Ющенко, – це вибір в нікуди. 

Мета зміни цивілізованого вибору України задля руйнування Росії, що прагне відновити свою міць, зрозумілі як в Москві, так і в Києві. Зацікавленість США і ЄС в послабленні Росії через ситуацію в Україні очевидні. На Близькому і на Далекому Сході як недруги, так і друзі, також небайдужі до того, що відбувається в Україні. Всі переймаються тим, чи вдасться Росії віднайти свою ідентичність і морально-психологічну опору в Києві, у лоні Печерської лаври, у стінах Софійського собору (до речі, який, як багато-хто вважає, потрібно буде перехрещувати після використання того Віктором Ющенком), а Україні зайняти достойне місце в світі, не бути роздертою та пошматованою привнесеним ззовні сепаратизмом. Одне, може і кардинальне, але вельми цікаве питання щодо подолання більшості проблем у взаємовідносинах Росії і України, вирішенні внутрішньо- і зовнішньополітичних завдань і Москви, і Києва ставиться так: «Може саме час перейменувати Україну не в Малоросію, - в Київську Русь?» Далі буде… 

Віктор Вірний, політолог,

«Фундація Аналітичної Думки» ДЛЯ WWW.UA-PRAVDA.COM