Хлопчик cелянського походження, економіст, товарознавець, бізнесмен, Мукачівський міський голова, голова Закарпатської обласної державної адміністрації, депутат Верховної Ради України, член комітету ВРУ з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій, знову голова Закарпатської обласної державної адміністрації, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, нагороджений УПЦ МП орденами князя Володимира І і ІІ ступенів, службовець І рангу.

В. ЛИСЕНКО: ДЕМІУРГ ПРЕЗИДЕНТА ЮЩЕНКО!!!

«Король Ричард, хоча і належав до породи воїнів, не зміг стати великим завойовником. У нього не було потрібних для цього людських якостей. Головним недоліком Ричарда було невміння наполегливо прямувати до поставленої мети. Рідко він вів себе як полководець, значно частіше – як відчайдушний лицар. Він ніколи не міг до кінця зрозуміти, що важливо, а чим можна пожертвувати. Не один раз пристрасть і гординя штовхали його до починань, що приречені на провал. Ричард завоював репутацію відважного лицаря.

Однак наполегливість він підміняв упертістю, витримку – фізичною витривалістю, стратегію – тактикою. Він нічого не домігся, натомість розорив свою країну, переміг у безлічі битв і поєдинків, але не виграв жодної війни…Знайшлася людина, яка визвалася допомогти. Уільям де Лоншан, норман, особистість, що володіла зловісним талантом, негативний герой історії, злодій, немов той, що зійшов зі сторінок романів Дюма, почав свій шлях у тій самій гучній канцелярії, що і Томас Бекет.

Саме там Ричард колись побачив  карлика з великою головою – простого клерка, який приєднав до свого імені частку «де», аби претендувати на дворянське походження.   Лоншан був спритний і розумний, але Генріх-молодший, який правив тоді у Лондоні, незлюбив клерка за те, що той забрав надто багато влади в канцелярії, і спровадив його… Ричард, у якого було чуття  на потрібних людей, пригрів карлика. І не помилився, тому що той став надавати йому немаловажні послуги. Але оскільки Ричард у ті дні був лише бунтівним принцом, Лоншана мало хто помічав. Зійшовши на престол, Ричард привіз корисного слугу в Лондон…

Лоншан взявся за справу. Він почав торгувати володіннями корони. Причому у великих масштабах. Наприклад, шотландському королю, який вважався васалом Ричарда, він запропонував купити незалежність. Потім він об’явив, що усі посади в королівстві повинні бути куплені. Той, що не купив посаду, позбавлявся її, вона переходила до більш багатого кандидата. Цю дань повинні були заплатити не тільки всі чиновники Англії, а й священики. Коли до короля докотилася хвиля обурених скарг, він спокійно відповів, що цілком схвалює дії управителя, так як гроші необхідні на благу справу, і, якби він був на місці істинних християн, то віддав би їх добровільно. «Знайдіть мені покупця, - закінчив король, - і я продам йому Лондон»…Лоншан був добрим сім’янином, і не забував про своїх родичів, які з'їжджалися у Лондон до нього під крило. Низенькі, злющі, жадібні, вони гребли гроші. Брати Лоншана отримали командні посади у військах, зять став констеблем Дувра…».

Хлопчик cелянського походження, економіст, товарознавець, бізнесмен, Мукачівський міський голова, голова Закарпатської обласної державної адміністрації, депутат Верховної Ради України, член комітету ВРУ з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій, знову голова Закарпатської обласної державної адміністрації, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, нагороджений УПЦ МП орденами князя Володимира І і ІІ ступенів, службовець І рангу.

Чиновник і політик, який прийшов із бізнесу. Бізнесу, який, як пліткують, вибудовувався у щільній співпраці з місцевим кримінальним авторитетом. Він йде в політику задля перестраховки. Це вже потім хвацькість підприємця знайде своє застосування у владних коридорах. У пошуках даху спочатку пірнає під Григорія Суркіса - стає керівником виборчого штаба СДПУ(о) в області. Далі - мером  м. Мукачевого, згодом отримує посаду голови Закарпатської облдержадміністрації.

Однак, невдовзі, через конфлікт з однопартійцями, першим серед усіх обласних керівників проголошує принцип «департизації обласних органів влади». Пробувши лише рік на посаді голови Закарпатської облдержадміністрації, заявляє про свій вихід з лав СДПУ(о) і уводить із собою двох заступників губернатора і вісім голів районних адміністрацій.

Керівництво СДПУ(о) політичної зради не пробачає. Однак, попри жорстку критику  губернатора з боку лідера партії Віктора Медведчука і тріади Григорій Суркіс-Олександр Зінченко-Нестор Шуфрич, тому вдається втриматися в губернаторському кріслі. Його не долають ні  відвертий чорний PR, ні звинувачення Івана Різака у «політичному бандитизмі», ні хвилі компромату в ЗМІ.З голосуванням парламенту 26 квітня 2001 року про відставку уряду Віктора Ющенка наш герой вимушений теж піти. Тісні відносини вже бувшого губернатора з уже колишнім прем’єром забезпечують першому посаду керівника виборчого штабу й обласного відділення блоку Віктора Ющенка. З «Нашою Україною» він і проходить до Верховної Ради України.

Нині він той, хто вирішує все, ну, майже все. Знайомтеся – Віктор Іванович Балога, глава Секретаріату Президента України. Особистість, яка стоїть за більшістю політичних процесів, що відбуваються у нашій державі… 

Віктор Іванович за сутністю своєю - гравець. Він може бути різним, коли справжнім його знають лише деякі, але, що значно важливіше, і він сам. Його високий адаптаційний потенціал дозволяє з легкістю пристосовуватися до певних обставин і різних людей. Напускні стриманість і зосередженість - це та публічна роль, яку він обрав для себе давно. Він жадає, аби його бачили саме таким. Це йому здебільшого вдається – і те, удаване, сприймається як виваженість, продуманість дій і вчинків, що лише до певної міри відповідає дійсності, та й дається йому вкрай складно. Йому легше грати роль «свого в дошку», тоді він багато посміхається і часто жартує. Але це теж захисна реакція від агресивного середовища, адже саме таким він його бачить. Реальний він - вразливий, чутливий, тривожний, однак одержимий. 

Статус для нього - захисна оболонка, можливість проявляти себе без побоювання. Адже тоді він може виплеснути свої страхи назовні й словами або дією знеславити, засудити, принизити, знищити супротивника. Бізнес-політична кон'юнктурність, яку він виявляє, обумовлена його психологічними особливостями, що знаходять свій прояв у вмінні з легкістю, як налагоджувати, так і спалювати мости. Його доброзичливість, якщо так можна сказати, обмежена. Ворогів він плодить і нагромаджує. Відтак підсвідомий страх спрямовує його до пошуку «нового даху» для захисту, якій він згодом теж полишає.   

 Психотип «єгермейстера», що завзято гонить звірину та дичину під постріл свого феодала. Останній – радий, і навіть не помічає, як згодом сам опиняється у якості загнаного звіра. Віктор Іванович - картяр, який грає не за правилами і поза правилами, тим самим ламаючи саму гру і роблячи її результат непередбачуваним. Талановитий інтриган, що вміє чекати, - він готовий йти кружним шляхом, і виключно потайки, складно і витончено комбінуючи. Його вирізняє виняткове відчуття ситуації, але й схильність до куражу - може діяти проти всякої логіки і змісту, виходити за рамки дозволеного. Визнаючи за собою таку слабкість, він заздалегідь орієнтований на колективні дії, але за умов зосередження всієї влади прийняття рішень у своїх руках. 

Він завжди і всюди заявляє претензії на лідерство.

Має виключні організаторські здібності. Рішучий, вміє брати відповідальність на себе. Цінує компетентність, націлений на конструктивізм і системність. Виявляє потребу в радниках і консультантах, але таких, які визнають його верховенство. Проявляє високу психологічну готовність до інновацій, вбачаючи в них потенціал своєї реалізованості і затребуваності. Владний і твердий керівник, тенденції до волюнтаризму якого особливим чином поєднуються з колегіальним керуванням у формі делегування відповідальності попри свободу прийняття рішень. 

Cаме тяжінню Глави Секретаріату до розподілу відповідальності повинна завдячувати своєму працевлаштуванню численна кількість співробітників Банкової, штат якої з початку року зростає як на дріжджах. Головний критерій підбору кадрів, звісно, особиста відданість та емпатія ініціативам «патрона». Слід надати належне, кадрами розкидатися Віктор Іванович не звик. Заради справжніх професіоналів він ладен щоразу перекроювати СП. Інша справа – обмеження свободи дій, що очікуватиме кожного, хто приєднався до когорти долучених «творити» політику країни. Тут не можна оминути увагою неприпинне просування до вершин прийняття рішень Ігоря Пукшина, повноваження якого розширюються щоквартально. Нині він «замкнув» на себе всі питання, що стосуються судів і силовиків.

«Лоншан почав вести себе як король. Усі офіційні документи замість державної печатки він скріплював своїм кільцем… В історії іноді виникають люди однієї породи – великоголові карлики. У ті дні, коли у Віндзорському замку сидів Лоншан, в Японії запанував карлик Йоритомо Мінамото, що переміг дім Тайра. Як і Лон шан, він був розумний і жорстокий. Він ненавидів усіх, хто був високий і красивий. Він мстив людству за те, що доля образила його зростом».

Сьогодні Віктор Іванович тихою сапою пройшовся по обласних і районних держадміністраціях, особливу увагу приділив СБУ. Підгорнувши останню, поклав око на МВС і Внутрішні війська. Загалом, силовий блок за духом близький Балозі, на відміну, скажімо, того ж PR чи розмов про культуру.  

За останні два роки структура Секретаріату Президента зазнала змін, кількість працівників, як вже зазначалось, помножилася, а сама президентська канцелярія перетворилася на центр прийняття державних рішень. Так, і до пришестя Віктора Балоги у Секретаріат, скажімо, ті ж адміністрації Дмитра Табачника чи Віктора Медведчука часів правління Леоніда Кучми, намагалися зосередити всю владу в своїх руках. Однак, навіть попри перебирання на себе частини функцій чинного Кабміну, їм не вдавалося досягти таких успіхів, які були б співзвучні з результатами, досягнутими паном Балогою.

Зараз у Глави Секретаріату два перших заступника і шість звичайних, кожен з яких відповідальний за конкретний шматок роботи. Численний штат працівників канцелярії, не покладаючи рук, з дня у день працюють над якомога довшим подовженням терміну перебування Віктора Ющенка на президентській посаді. Ресурсні можливості у Віктора Івановича майже не обмежені. Вміння скористатися ними він уже довів, успішно провівши спецоперацію «дострокові вибори». 

Нині спостерігається відкрите протистояння із Секретаріатом, якщо не всього НУ-НС, то його значної частини. Далі воно все більш загострюватиметься і набуватиме публічності. Конфлікт особистих і корпоративних інтересів має глибоке коріння. Однак, сьогодні про інше. Далекоглядний Віктор Іванович, якщо ви пам’ятаєте, викреслив свою кандидатуру з передвиборчого списку НУ-НС, ще тоді передбачаючи фіаско пропрезидентського блоку і перемогу Юлії Тимошенко.

Він відчував м’якотілість В’ячеслава Кириленка і розумів психологічну природу Юрія Луценка. Балога прорахував щось на кшталт того, що у минулу неділю ми почули на «5 каналі» від Юри у відповідь на запитання щодо президентських амбіцій лідерки БЮТ, і чи розійдеться вона з Віктором Ющенком на майбутніх президентських виборах. «У Юлії Володимирівни все попереду, як і у мене. У мене трошки більше, так як я молодше…», - прояснив свою позицію самооборонець. 

Здавалось би, що все у Балоги під контролем. Однак, попри те, хто б що не думав, він - не фаворит. Та й доля фаворита дуже мінлива. Він скоріш деміург, ні-ні, не Всесвіту, лише всесвіту Віктора Ющенка. Все б то добре, якби не схильність Віктора Івановича до куражу. До того ж надто багато влади зосередив він у своїх руках. Ну що ж, доля не раз виводила його з-під удару…

 «Сталися дивні речі: ще учора всі барони тремтіли перед карликом, і раптом виявилося, що в усій Англії не знайшлося нікого, хто б насмілився його підтримати… В кінці-кінців Лоншан був вигнаний з Англії, його майно - конфісковано. Через деякий час йому вдалося знову втертися у довіру до Ричарда, але правити Англією йому більше не давали. І він, і його рідні спокійно померли, залишивши частину багатств нащадкам. Плоди його діяльності скажуться пізніше – він лише штовхнув Англію під уклін». 

P.s. Сподіваюся, що доля нашого героя з долями як самого Лоншана, так і з долями інших героїв Ігоря Можейка «1185 рік. (Схід-Захід)», нічого спільного не має.

Валентин Лисенко, політолог WWW.UA-PRAVDA.COM