Атмосфера недовіри, презирство до моралі, нехтування звичайними людськими цінностями – це головна ознака сьогоднішньої української політики. Відтак «кидалово» і трайбалізм – основні напрямні розвитку державотворення в Україні. Яскраве свідчення цьому - останні події у Верховній Раді, починаючи від голосування за Голову Верховної Ради України, і, закінчуючи з’ясуванням про те, хто посяде місце віце-спікера і спікера, розподілом комітетів, а також протистоянням Секретаріату Президента і частини блоку «Наша Україна-Народна Самооборона» з приводу розподілу міністерських  портфелів серед своїх і не зовсім.

В. ВІРНИЙ: ПАРТІЙНО-ПОЛІТИЧНЕ СТРУКТУРУВАННЯ І МАЙБУТНЄ УКРАИЇНИ!

Останнім часом телебачення та Internet, шпальти газет і журналів переповнені відгуками на політичні процеси, обсмоктуванням політичної культури, мотивів і вчинків політиків, копирсанням у їх білизні. Суспільству це цікаво. У своїй більшості воно зневажає політику і політиків, проте із захопленням займається самоприниженням. Частина його, правда, здатна визнати це, друга – ні. 

Державні мужі переймаються проблемами об’єднання не «за», а «проти». До того ж, не проти ідей, політики, стратегій, а проти конкретних персон. Стратегічне визначення сягає не далі турботи про те, кого треба вшанувати орденом, посадою тощо. 

Політики займаються чим завгодно, тільки не політикою. І, в першу чергу, тим, що приємно душі і відчутно для карману. А душа, серце болить за Україну здебільшого на публіці, як прояв любові до народу.

 Загальна культура… Культура, духовна спадщина, як і освіта і освічення зазнали складних часів і досі не оговталися від суспільних трансформацій 90-х. Зачистки початку 2005 року знищили  рештки справжніх держслужбовців часів Радянського Союзу, остаточно поклавши край спадковості влади у її найкращому розумінні. Відбулося унормування іншої, порочної, спадковості.  

Сини, дочки, брати зайняли місця поряд з рідними - уже сталими професійними любителями народу, аби «відбутися» самим. Братовство, сватовство, кумівство стало нормою. У владу прийшли «феодали» загальнонаціонального, регіонального і містечкового рівня. Вони вмостилися на щаблинах владної вертикалі, кожен у відповідності до можливостей свого гаманця і зв’язків. Аби не руйнувати звичний стиль життя і ні в чому собі не відмовляти, вони прийшли зі своєю челяддю – банщиками, водіями, секретарями й охоронцями, не забули і про коханок.  

За таких умов, більш ніж надуманими, і просто побажаннями виглядають розмови про громадянське суспільство і становлення його інституцій. Тому, мабуть, питання політичного будівництва у прийдешніх політиків відходить на другий план. 

Ми ж хочемо привернути увагу до проблеми політичного структурування. Напевне, це єдиний вихід з того глухого кута, у якому опинилася країна. Розмови про нібито активне формування «середнього класу» в Україні як основи громадянського суспільства, зростання його кількості і впливовості на суспільно-політичні процеси у державі - пусте базікання можновладців та їх прихвоснів. 

Ведучи мову про політичне структурування, вважаємо за необхідне зосередитися на ролі партій.

 Сьогодні два блоки – Блок Юлії Тимошенко і Блок «Наша Україна-Народна Самооборона» – заявили про створення єдиних партій. На відміну від Юлії Тимошенко, якій вдалося згуртувати свої ряди, пропрезидентська сила вкотре «наступила на граблі». Ми вже не раз зазначали, що НУ-НС апріорі не здатен створити єдину партію, у крайньому випадку не таку, як бачиться, чи, скоріше, бачилося, його творцям.

Ми також згадували, що цілком прогнозованою є перспектива приєднання як ряду партій, що входять до складу НУ-НС, так і окремих членів блоку до БЮТ на етапі перетворення його на єдину партію. Це - питання часу, хід якого контролюється Юлією Володимирівною. Отже, маємо партію номер … раз. 

Далі. Соціалісти ще довго оговтуватимуться. Нинішні розмови про об’єднання лівих сил, з огляду на особистості їх лідерів, нічого путнього не провіщають. Безпосередньо комуністи у найближчі роки утримуватимуть свої позиції, і не більше. Той же, скажімо, Блок Литвина, на жаль, не здатний сьогодні за об’єктивних умов визначальним чином впливати на партійно-політичний простір в країні, хоча приклад надати може.

 Відтак, другою партією, яка за визначенням повинна впливати на партійно-політичне структурування України, є Партія Регіонів. І тут виникає ряд питань, і, перш за все: чи виявиться спроможним лідер Партії Регіонів Віктор Янукович відповісти на внутрішньопартійні виклики і адекватно реагувати на зовнішні, а партія - позбавитися від своїх «любих друзів». У разі нездатності це зробити, її очікуватиме сумна доля НУ-НС – чвари і внутрішньопартійне протистояння.  

Зосередження на бізнесі, при одночасній зайнятості у політиці похідцем, сприяло капіталізації бізнесу і принесло неабиякі дивіденди певним членам Партії Регіонів. Водночас, увергло країну в хаос. Змова з Банковою проти Тимошенко обернулася змовою проти нації. Лідера Партії Регіонів «нагнули» рядові-нерядові члени, і вся країна пішла на вибори, а могло би бути інакше.  Зрозуміло, ні соціалісти, ні комуністи за таких умов нічого зробити не могли, адже слідували у фарватері Партії Регіонів. Проте, якщо замислитися, що у фарватері «рядових-нерядових»… Це честі жодній з цих політичних сил не робить. Проте, така у нас політика…  

Все і одразу – хотіла тодішня коаліція, яка назвала себе антикризовою. Проблема стратегічного бачення, намагання брати кількістю, а не якістю – завжди вирізняла Партію Регіонів. У підсумку, тактичні міркування взяли верх над стратегуванням і обернулися більш ніж невдалим експериментом. Закон про Кабмін, як результат змови ПР з БЮТ, і амбітність з намагання де-юре оформити існуючу де-факто конституційну більшість відбилася у теперішній позиції (позі) … ні не Партії Регіонів, а, перш за все, країни. 

Партія Регіонів розмаїта. Спікери партії «хворіють на неконгруентність». Сьогодні Регіони опинилися перед ризиком бути втягненими в активне протистояння з протиборчими силами при дуже слабких тилах. 

Можна перейматися долею країни, а можна рятувати президента і хвилюватися за своє місце під сонцем. Однак «Сонце» тепер – це Юлія Тимошенко, і навряд вона обійде «теплом і ласкою» своїх заклятих друзів. Першим «горітиме» у її палких обіймах Президент. 

Політичне структурування України напряму залежить, подобається чи неподобається це комусь, від трансформаційних змін у Партії Регіонів. Чи вдасться Віктору Януковичу структурувати партію, зупинити потік політичної корупції серед її членів, на яку їх штовхає (а ті з радістю приймають) у своїй безвиході Банкова, - питання риторичне. Адже об’єктивні обставини почасти сильніше нас… 

Відтак, вся увага на Юлію Тимошенко, яка знає, що її час, іще не почавшись, уже вичерпаний – електричний струм біжить по дротах. Однак, як би не тішили себе два Віктори - Ющенко із Балогою, не забувайте, в неї - свій час, ним вона керує і керується…

Віктор Вірний, політолог, «Фундація Аналітичної Думки» WWW.UA-PRAVDA.COM

ПО ТЕМІ: Нові-старі граблі чи українські забавки 

Атмосфера недовіри, презирство до моралі, нехтування звичайними людськими цінностями – це головна ознака сьогоднішньої української політики. Відтак «кидалово» і трайбалізм – основні напрямні розвитку державотворення в Україні. Яскраве свідчення цьому - останні події у Верховній Раді, починаючи від голосування за Голову Верховної Ради України, і, закінчуючи з’ясуванням про те, хто посяде місце віце-спікера і спікера, розподілом комітетів, а також протистоянням Секретаріату Президента і частини блоку «Наша Україна-Народна Самооборона» з приводу розподілу міністерських  портфелів серед своїх і не зовсім.  

Не вдаючись до подробиць перебігу подій, лише зазначимо, що суспільство вкотре в ролі статиста. Громадськість мовчки спостерігає, як висування і обрання тієї чи іншої кандидатури на ту чи іншу посаду напряму залежить від лояльності претендента тій чи іншій політичній силі. Мова не йде ані про професійні якості, ані про світоглядну позицію. Обрання посадовця, що сповідує національні духовні цінності і займатиме державницьку позицію, може виявитися цілковито випадковим, виключенням із правила. А загалом обирають тих же і з тих же.