Родилась в г. Харькове 5 августа 1960 года.
В 1982 году окончила с отличием Харьковский юридический институт (ныне - Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого). В том же году начала практическую работу юриста в Харьковской областной коллегии адвокатов. Первое дело выиграла в 22 года.

В 1989 году поступила в заочную аспирантуру Института государства и права Академии Наук СССР. В 1990 году приняла участие в советско-американской конференции по проблеме защиты прав человека. После ее окончания была персонально приглашена на стажировку в США.

В 1992 году была приглашена в правовую коллегию Государственной думы - консультативный орган при Президенте Украины.

В 1998 году приняла решение о начале активной политической работы. В ходе предвыборной кампании в Верховную Раду баллотировалась по 169-му избирательному округу в г. Харьков. 31 марта 1998 года за нее проголосовало 30,4% избирателей ее округа.

В Верховной Раде работала в парламентском Комитете по вопросам финансов и банковской деятельности, с февраля 2000-го стала первым заместителем председателя Бюджетного комитета Верховной Рады, была членом Контрольной комиссии Верховной Рады по вопросам приватизации. Еще в мае 1998 года выступила со своей концепцией Налогового кодекса, основные положения которой – уменьшение налогового давления, отмена НДС как наиболее способствующего коррупции налога, снижение налогового давления на ФОТ и пр. Принимала участие в работе над Бюджетным, Уголовным, Гражданским, Хозяйственным и Налоговым кодексами.

В Верховной Раде работала во фракциях Народно-демократической партии, Партии Зеленых, фракции «Трудовая Украина». Свои политические предпочтения определила в 2001 году, возглавив Конституционно-демократическую партию. Во время парламентской предвыборной кампании в 2002 году была одним из лидеров блока «Команда озимого поколения».

В январе 2003 года с целью становления в Украине гражданского общества инициировала создание общественного объединения «Вече Украины».

С мая 2003-го по январь 2004 года возглавляла Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства. В отставку подала из-за несогласия с политикой, которую проводил экономический блок правительства.

В мае 2004 года вошла в состав Общественно-политического консультативного совета при председателе Верховной Рады Украины.
С апреля 2007 года - заместитель министра юстиции Украины.

По материалам сайта общественного объединения "Вече Украины"

Есть ли выход из политического кризиса?

Савік Шустер: В прямом эфире «Свобода слова». Я напоминаю: аудитория сегодня у нас поделена по ответу на вопрос – классический «Свободы слова»: «Кому вы сегодня доверяете больше всего?» Итак, мы получаем: «президенту» – 22 процента, «премьер-министру и коалиции» – 24 процента, 22 процента – «оппозиции», «никому» – 32 процента. Кстати, это очень похожее голосование на то, когда мы приравняли президента и оппозицию. Тогда примерно получили президент и оппозиция вместе 44 процента. Примерно было так. Сейчас тоже примерно так, только президентская ветвь власти получила гораздо больше, чем получала до сих пор.

Итак, прошу вас продолжить работать и приглашаю к микрофону Инну Богословскую – заместителя министра юстиции Украины. Госпожа Богословская, президент передал премьер-министру 15 пунктов – или 15 требований – для разрешения политического кризиса, а на пресс-конференции сказал, что, в принципе, можно уйти с юридического поля, перейти на политическое поле, достигнуть договорённостей, а потом присоединится третья сторона, которая станет цементирующей стороной в достижении этих договоренностей. Значит, можно до Конституционного суда достичь какую-то политическую договорённость. Так?

Інна Богословська: Ви знаєте, перш за все треба сказати, що президент ніколи на юридичному полі в цьому питанні не знаходився. Із самого початку указ президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради був поза законом. Як президент сам сказав, він «керувався духом Конституції». Такого не може бути. І це величезна проблема, яка є проблемою українського суспільства не тільки зараз. Ось табличка, яку я попросила скласти моїх помічників. Це молоді юристи, які працюють десь чотири-п’ять років юристами. Вони просто взяли легальну інформацію і склали табличку з листопада 2004-го року порушень Конституції президентом України – ті випадки, в яких просто не можна сказати, що він її не порушував.

Початок був, коли Віктор Ющенко, ще не будучи обраним президентом – пам’ятаєте? – прийняв присягу в залі Верховної Ради за відсутності депутатів і так далі на Конституції України. Не можна було так починати. Усе, що так починається, погано закінчується. І ця табличка – це тоді, коли з президент не знімав з посад тих губернаторів, щодо яких ради приймали двома третинами голосів рішення про те, що не довіряють ради цим губернаторам. Конституція прямо каже, що в цих випадках президент повинен знімати цих губернаторів. Він цього не робив.

Це було під той час, коли Верховна Рада виказала недовіру уряду Єханурова. І обов’язком президента, за Конституцією, було відправити уряд Єханурова у відставку. Він цього не зробив і сказав, що не буде зважати на рішення Верховної Ради. Це було і тоді, коли ми кажемо про моральність. Президент назвав журналістів, які його питали, чого це його син стріляв у людину на вулиці, «журналістськими харями».

А зараз кажуть про моральність. Це було багато випадків. Тому сьогодні ніхто в країні не має права називати себе месією і стати поза законом. Це перше, на чому ми настоюємо і на чому ми просимо, щоб звернув увагу народ. Сьогодні йде фарисейство. Знаете, кто громче всех кричит: «Держите вора!»? Народ це знає. Тому давайте зрозуміємо: святих немає, месій немає. Є нормальна держава в 21-му столітті з глобальними процесами – економічними і політичними – у світі, з викликами, які від нас вимагають цільної економіки, яйцеголових у владі, нормальної стратегії розвитку і нормальних законних і демократичних відносин.

Демократія, шановні, – це не хаос. Демократія – це свобода, яка закладена в норми закону. Тільки тоді вона демократія. Україна є землею батька Махно. Ми що, будемо казати, що анархією будемо вирішувати все на світі? Тому сьогодні це головне, на чому наполягає уряд. Ми повинні зрозуміти, що той шлях, на який став президент, ні до чого гарного в країні не призведе. Коли президент стає поза законом, це означає, що будь-яка людина і будь-яка гілка влади може теж дозволити собі стати поза законом. Скажіть, будь ласка: якщо президент зараз прийме указ про те, щоб відкрити в Україні концентраційні лагері, що, нам знову будуть казати, що цей указ за духом Конституції – тому що президент – гарант Конституції, – може бути виданий і всі повинні його виконувати? Ми це вже проходили. У нашій новітній історії ми не можемо цього допустити. Так і такі постанови Верховної Ради, що відміняють свої постанови дворічної давнини.

Вони ж з’явилися не сьогодні, шановні. Уряд Тимошенко почав з того, що він відмінив усі постанови урядів, які були прийняті за два роки до нього, з питань приватизації. А після того в кожному місті України нові ради повідміняли все, що стосується правил забудови, виділення земель, приватизації. І сьогодні там свої «Криворіжсталі» і свої намагання перетягнути канат. Це не є нормальним, шановні. Революція – це гарно для змін, але це не гарно для життя. Вона не може бути вічною. Тому сьогодні уряд закликає сісти за стіл переговорів.

До речі, коаліція, коли ще не була коаліцією… «Регіони» з чого почали після виборів 2006-го року? ««Наша Україна», давайте створювати широку коаліцію, яка з’єднає Україну, яка дозволить демократичні інститути, – носіями яких є багато представників «Нашої України», – і інститути сильної економіки, і вміння працювати, і організовувати процес давайте поєднаємо. І це буде на благо країни». Не можна так знову красити. Ви знаєте, я їхала сьогодні на роботу рано утром і побачила знову ці тоненькі віточки з маленькими листочками, які на сонці сяють, на яких знову пов’язані ці лєнточки. Не дивлячись, якого вони цвіту – чи біло-голубі, чи помаранчеві, – вони знищують ці дерева. Ми не даємо цією політикою – не політикою, а політиканством, – ми затопчуємо свою власну землю. І ці новітні гілочки – це просто символ того, що ми робимо політикою зараз з життям. Треба зупинитися.

Савік Шустер: Вадим Карасёв.

Карасёв Позиция Анны Германовны последовательна и понятна, её можно понять. У меня такой вопрос только. Что такое закон? Потому что всё время «президент вышел за рамки закона», «надо жить по закону». А вот что такое закон вообще? Вот такой вопрос.

Інна Богословська: Це норма, яка є результатом суспільного консенсусу, яка описує норми, на які згодне суспільство. Закон тільки так з’являється. І коли ви його порушуєте, це означає, що ви порушуєте ту домовленість суспільства, яка була закладена, не пропонуючи, до речі, жодного нового. Ви кажете: «Ми порушимо все, що є». А що ви після того пропонуєте, скажіть? Зараз казали про дострокові вибори. Нема законодавства, яке регулює дострокові вибори. От я принесла – я не буду довго читати. Шановні мої, нема в законі «Про вибори» регулювання, як під час дострокових виборів скласти списки виборців. Скажіть, будь ласка: за законом, списки виборців складені були півтора роки тому.

Рік тому під час виборів – 26-го березня того року – в ці списки до останнього дня перед виборами вносили зміни: померлих виключали, народжених включали – тих, хто досяг 18-ти років, включали. Пам’ятаєте, скільки було проблем, скільки людей не змогли проголосувати, тому що в списках були погані дані? Цим законом узагалі не регулюється, як будуть складатися списки. Тобто сьогодні комісії повинні взяти списки річної давнини. Там людей уже багатьох немає: вони померли. А тих, хто досяг 18-ти років, просто не буде.

Скажіть, будь ласка: як це можна зробити за два місяці? Як можна оформити виборчі фонди партій, коли про це в законі про дострокові вибори немає жодного слова? Як вони грошима будуть розпоряджатися, хто їх буде контролювати? Це просто те безглуздя, на яке штовхнули президента безвідповідальні політики, які думали, що народ знову почує ці фарисейські гасла, вийде на вулиці і змете владу. Народ став набагато розумнішим. І він не пішов на ці провокації. І сьогодні в патовій ситуації ті, хто штовхнув президента на це, бо об’явили дострокові вибори, а виконати це неможливо. І це сором кромішній.

Вадим Карасьов: Інно Германівно, не винуватий президент, що нема законодавства про дострокові вибори і таке інше.

Інна Богословська: Винуватий президент. Він президент. Він повинен знати, на що він штовхає націю.

Вадим Карасьов: Ну ми ж знаємо, хто штовхнув. Якщо б не було закону «Про Кабмін», якщо б не було намагання взяти повноту влади, то не було б і закону «Про перевибори». Ми знаємо, що підштовхнула до цього кроку коаліція. І це зрозуміло.

Інна Богословська: Ви неправі, це неправда.

Вадим Карасьов: Тепер ви дали дуже точне визначення, що таке закон, тому що це і право, і закон. В основі закону суспільний консенсус. А якщо немає цього суспільного консенсусу, то про що ми говоримо?

Інна Богословська: Так що будемо робити? Битися, поки один одного не передавлять?

Вадим Карасьов: Ні. Я просто хочу сказати, що є різниця між законом і між правом. Давайте я вам скажу. По закону була приватизована «Криворіжсталь» у 2003-му році. По закону – до зап’ятої, до точки. Більшість була, цей закон був підписаний. Але не по праву це було зроблено, тому що задешево була продана «Криворіжсталь», задешево. Я не кажу, що потім, коли продавали, це був розумний крок. Але по закону це було зроблено у 2003-му році, але не по праву. Інша справа, коли Верховний Суд у 2004-му році приймав рішення про третій тур виборів. Це було рішення яке? Воно було незаконне. Тому що не було такого закону про третій тур виборів, але воно було правове, тому що цього вимагало суспільство, цього вимагала справедливість.

Інна Богословська: Ви абсолютно праві. Зараз суспільство не вимагало. Зараз драчка йшла між політичними елітами, а суспільство втомилося, тому що суспільству треба вирішувати питання життя.

Вадим Карасьов: Правильно. Але я хочу все-таки сказати, що коли в суспільстві нема консенсусу, то не може йти мова про писаний закон, який потрібно: шаг влево, шаг вправо – расстрел. Понимаете? Тому що право – більш широке поняття. Це і справедливість, і правда, і правильність. Можна діяти десь не по закону, але по правді і по праву.

Інна Богословська: Це просто страшно чути.

Вадим Карасьов: Не треба. Ви з позиції формального юридизму це розглядаєте. Але якщо в парламенті коаліція розрушується, партійні фракції розрушуються, але ж вибори були по партійних списках. Партії – це носії парламентської республіки.

Інна Богословська: Я почула ваше питання. Коли можна, я відповім. Я хочу вам сказати, шановні, що сьогодні знову маніпулюють суспільною думкою. Я хочу вам нагадати. Скажіть, будь ласка: за скільки партій голосували люди на виборах? За 45. За ці 45 за якусь хтось віддав 10 тисяч голосів, за якусь – 400 тисяч, за якусь – 500, за якусь – 750 і 850. Вони не представлені в парламенті. Тому сьогодні ті політичні сили, які зараз представлені в парламенті, не є представництвом вибору всього народу завдяки тому, що політики, які турбувалися про свій прохід до Ради, встановили бар’єр. Коли сьогодні кажуть про необхідність імперативного мандату, то це можливо зробити тільки за однієї умови: коли не буде бар’єру, будь-яка партія, яка представляє соціальну страту чи соціальну групу, може пройти в парламент. Люди, які проголосували, – вони проголосували за цю партію, яка має одного, десять, сорок чи сто представників у парламенті.

Сьогодні кажуть: «За 45 голосували». 40 відсотків голосів перерозподілено у Верховній Раді між 5-ма партіями. Ті 40, які включають у себе голоси за інші партії. Скажіть, будь ласка: хто після цього може сказати, що сьогодні в парламенті… Кажуть нам: «Голосував народ за ці 5 партій, а зараз ці 5 партій не так формують коаліцію, як хотів народ». Це абсолютний обман, бо народ голосував не за 5 партій. І коаліція, яка там склалася, ті партії, які там склалися, фактично всмоктали в себе голоси інших. І тому це неправда. Це маніпуляція, щоб сьогодні так було вигідно казати. Шановні, щоб сталася країна, нам треба ще багато років. Як мінімум, ще стільки, скільки ми прожили. Хоча б 15. Хоча б 15, щоб сталася демократія.

Ми за 15 років вийшли з економічного знищання після того, як розпався Радянський Союз і ми не знали, як жити далі. І ми будували в режимі он-лайн і економіку, і освіту новітню. І всі проблеми – це наші проблеми. Ніхто нам їх не зробив. Це наші. Але нам треба далі рухатися. Сьогодні ми з вами будуємо демократію. Вона за рік не збудується. І це страшні речі, які зараз каже мій колишній друг – я так можу сказати, – про те, що коли в суспільстві немає злагоди, не треба виконувати закон. Коли немає суспільної злагоди, ще і закону немає – ви розумієте, що це буде? Це страшне. Закон і є тими нормами, які стримують протистояння. Які вимагають від людей-політиків сісти за круглий стіл. Це треба зараз робити.

Савік Шустер: Спасибо, госпожа Богословская. Рекламная пауза.

Версия для печати