Останнім часом все більше і більше в урядових та законодавчих колах почали не тільки говорити а й розуміти, що без відновлення вітчизняного промисловця-виробника, промислових підприємств нам ніколи не вийти з тієї економічної та соціальної кризи, до якої призвели непродумані дії владних структур за останні рокі.
Сьогодні в державі склалась така ситуація, коли промислові підприємства державного і недержавного підпорядкування вийшли з під контролю, припинили виробництво продукції, уникають податків, не сплачують кошти за використані енергоресурси, навмисно зменшують показники обсягів реалізації та прибутку, здійснюють продаж продукції за наявний розрахунок з використанням фіктивних фірм та ін.

Сьогодні в державі склалась така ситуація, коли промислові підприємства державного і недержавного підпорядкування вийшли з під контролю, припинили виробництво продукції, уникають податків, не сплачують кошти за використані енергоресурси, навмисно зменшують показники обсягів реалізації та прибутку, здійснюють продаж продукції за наявний розрахунок з використанням фіктивних фірм та ін.

Практично всі промисловці та підприємці займаються тіньовою економікою. Звичайно виявляти такі факти - справа налогових адміністрацій та міліції. Але запобігти, уникнути таких дій можливо і з допомогою місцевих органів самоврядування та виконавчої влади. Адже починаючи з реєстрації та надання юридичної адреси, виробничої площі, земельної ділянки можливо зпрогнозувати майбутню діяльність виробництва та тримати її під контролем.

Коли деяки горе-промисловці мені говорять про економічну свободу, про те що все дозволено, що не заборонене законом, я їм раджу звільнити від себе Україну. Це говорять не патріоти України, вони не люблять свою державу, бо розривають її на шматки своїми діями в економічному просторі держави. Вважаю, що облік та контроль повинен існувати в державі незалежно від суспільно-політичного ладу чи від сповідання ринковій чи соціалістичній економіці. Нам всім важко і здається все більше громадян розуміють, що тільки разом, докладаючи зусилля всіх громадян ми можемо вийти з кризи.

Звичайно створити "рай" в окремо взятому районі, місті неможливо. Для цього потрібна загальна державна увага та забезпечення захисту власного товаровиробника на законодавчому рівні.

Сьогодні всі говорять, що на Україні криза економіки.

Ні. У нас не криза економіки, а криза управління економікою.

Криза обраної владою системи співіснування членів суспільства. Криза кадрової політики. Криза промислової політики. Саме безграмотне управління таким потужним промисловим потенціалом, який був в Україні ще декілька років тому, призвело до падіння вітчизняної промисловості.

Під управлінням перш за все я маю на увазі цілий комплекс прийнятих законів, указів та постанов по забеспеченню діяльності нашого виробника. Це і податкова несінитниця, і прихватизація, і цінова політика, і злочинне кредитування, і державний рекет і багато іншого.

В такому безглуздому законодавчому полі мілліонер Рокфеллер збанкротував би за тиждень і застрелився б. А наші промисловці ще щось виробляють і не вимерли до кінця. Деяким керівникам підприємств пам,ятники треба ставити при житті за те, що вони зберегли виробництво.

Взагалі, як показують статистичні дослідження, для більшості населення однаково яким чином владні структури вирішують питання їх соціального захисту, їх повнокровного життя. Головне - позитивний результат. Я підтримую жорстку позицію по відношенню до казнокрадів, коррупціонерів та компрадорців, до тих хто використовуючи безконтрольну ситуацію в країні вирішують свої особисті питання, своє збагачення за рахунок мене та моїх близьких.

Я впевнений, що наші владні структури чудово знають адреси тих, хто використовує сьогодні "мутні води" нашої економіки. Але не всі ще, мабуть, сховались за кордоном. Тому і мовчить корумповане чиновництво.

Не менш важливе значення інвестиційної політики в промисловості.

Інколи надані інвестиції, пільгові кредити перетворюються в "Мерседеси", "Царські Села", закордонні відрядження та валютні розрахункові рахунки за кордоном. Останні дії Уряду щодо таких керівників підприємств наявно засвідчили що "Мерседесів" достатньо багато в нашій країні.

На жаль практично не діє , як контрольний документ, так звана декларація доходів, особливо для державних чиновників. Навіть на місцевому рівні, при заробітній платі чиновника в середньому 600 гривен, він чомусь має "крутий" автомобіль ( 20 - 30 тис. долларів), квартиру з євроремонтом в престижному районі (80-100 тис. долларів), маленьку дачку з маленьким басейном (150 - 200 тис.долларів). Невже цього не бачать відповідні служби держави? Саме ціми "ангелочками" і треба займатись силовим службам. Але чомусь ми практично не чули про ефективні результати їхньої роботи в цьому напрямку. Чому?...

А може хай заповнять декларації співробітники вищезгаданих служб? ... А потім зрівняємо їх доходи з їхнім існуючим достатком... Боже, невже замкнуте коло!

Дійсно, економічна катастрофа наблизилась ще ближче. Реальністю стало масове безробіття, банкротство підприємств, заборгованість по зарплаті, розрахунках за енергоносії. Населенню нема чим оплатити комунальні послуги та житло.

Трудову людину лишають праці. Наука твердить, що завдяки праці древні примати стали людьми. Здається на Україні проводиться зворотній експеремент. Лишаючи людей праці владні структури чекають коли вони знову стануть недорозвинутими приматами.

В такому розвитку подій, безумовно зацікавлені ті зарубіжні кола, яким вигідно перетворити Україну в сировинний придаток для найбагатших капіталістичних країн. Зацікавлені в цьому і доморощені нувориші, яким в умовах хаосу і беззаконня в Україні легше грабувати власний народ, одночасно з допомогою пригодованих владних структур на місцях та засобів масової інформації, нав'язуючи трудівнику думку про неминучисть таких перемін. Треба визнати, що і підприємства України виявилися не готовими до конкурентної боротьби за збереження своїх традиційних та освоєння нових ринків збуту.

Водночас втрачається і внутрішній ринок. За оцінками в 1990 році роздрібний товарообіг на 80 відсотків формувався за рахунок внутрішнього виробництва, а в 2004 році менше ніж на 30 відсотків. Виникла реальна загроза перетворення України на ринок збуту продукції іноземних фірм та дешевої робочої сили з важким тягарем екологічних, енергетичних, економічних проблем.

Розірвавши діючий технологічний процес, піднявши ціни на енергоносії, впровадивши грабіжницьку, безпрецинденту в світі налогову політику, відмовившись від державного піклування, обліку та контролю, надавши змогу розпродувати матерільні ресурси країни та засоби виробництва, відкривши кордон для ввезення недоброякісної, а тому і дешевої продукції ми своїми руками загнали виробництво в пастку, зробили його боржником, як між собою, так і перед новоствореними комерційними банками. Висока собівартість виробленої продукції привела до того, що ми втратили ринки збуту не тільки у себе в державі, але і в країнах СНД. Розрахунок на те, що до нас повернеться обличчям капіталістичний ринок Європи не виправдався. Там іде своя, досить жорстка конкуренція між державами - виробниками за ринок збуту. Та й ніхто нас там і не чекає.

До речі, чому весь час владні структури та деяки "ПОМАРАНЧЕВІ" політики вбачають світло тільки із заходу?

Що таке Захід? Це що, є така держава, суспільство, нація? Нічого подібного! Це просто частина горизонту, де заходить сонце, після чого на Україні настає темрява, безпробудна ніч. То яке ж там світло можуть бачити ці горе-політики? А вони знов волають, що Україна повинна стати цивілізованною західною державою. Щодо мене, то я вважаю, що наш народ один з найцивілізованіших в Європейській частині світу. І саме завдяки матеріальній і духовній культурі, закладеною нашою минулою історією.

А що ж для них означає цивілізація? Це мільйони безробітних, безграмотних, розбещених та зубожілих людей, це деградація та вимирання спільноти, це бездуховність та зневіра людини в доброту, чесність, порядність. Ось що для них цивілізована країна. То скільки ж можна терпіти нам це знущання?

Складовою частиною економічного відродження держави є її ставлення до своєї промисловості.

Зупинивши виробництво, ми втратили можливість вирішення соціальних проблем як виробників, так і проблем забеспечення сфери науки, освіти, медицини, культури. Ми самі себе загнали в "п'ятий кут". Тому дуже доречний сьогодні вислів: "Спасіння потопаючого - справа рук самого потопаючого !".

Але перше ніж перейти до конкретних дій, необхідно встановити основні причини такого становища в промисловості.

На мій погляд причинами такого становища були і залишаються:

-відсутність у підприємств достатніх обігових коштів;

Шляхи подолання вищезгаданих проблем в промисловості можуть бути еффективними при вирішенні в першу чергу загальнодержавних питань, а саме:

-створення нової податкової політики держави в напрямку захисту вітчизняного виробника;

-переважний розвиток галузей, що мають швидкий оборот капіталу (харчова та легка промисловість);

-державна підтримка розвитку наукоємких галузей промисловості, насамперед модернізація машинобудування, металургії, хімії;

-проведення реструктуризації нежиттєздатних виробництв (наприклад, вугільних шахт);

-конверсія виробництв, що втратили оборонне значення, а також створення і розвиток відповідних виробництв військової техніки за замкнутими циклами;

-введення держзамовлення на товари в обсягах, необхідних для задоволення потреб держави на,стимулюючих умовах виробництва;

-розвиток власної паливноенергетичної добувної та переробної промисловості;

-відміну багатьох недоречних пільг з різних верств населення і насамперед з представників владних структур;

-створення нової кредитно-фінансової системи, що забезпечить довгострокове кредитування підприємств за низькими ставками;

-вироблення механізму реструктуризації боргів комерційним банкам, одночасно заборонивши проходження державних асигнувань через комерційні структури;

-створення Єдиного Державного банку реконструкцій, фінансування та розвитку промисловості;

-створення ефектиної законодавчої системи по захисту вітчизняного виробника, для чого заборонити імпорт низькоякісних закордонних товарів, а на іншу імпортну продукцію та товари, аналог яких виробляється вітчизняними виробниками, накласти належні податки, квоти, мито;

-створення єдиної державної їнформаційної системи для забеспечення підприємств, організацій, установ та відомств України дійсною інформацією про наявність виробленої продукції, промислові можливості та технологічні потужності підприємств;

-законодавчо створити найліпші умови для надходження іноземних інвестицій в першу чергу на організацію виробництва продукції та товарів відсутніх в номенклатурі вітчизняного виробника та інше.

На жаль вирішення таких питань затягується, тому пропоную (на прикладі м. Києва) деяки організаційні рішення і на місцевому рівні, а саме:

- створення не Рад директорів в районах (які практично бездіяльні), а міжгалузевих постійнодіючих Координаційних Рад представників підприємств-виробників всіх форм власності, наукових закладів та відповідних служб адміністрацій. Це надасть змогу структурам самоврядування та виконавчій владі мати постійну інформацію про стан справ в місті, контролювати ситуацію та своєчасно впливати на її покращання;

- створення в структурі Київської держадміністрації окремого управління з питань промислової політики, підприємництва та інвестицій. Такі ж структури необхідно створити і на районному рівні. Адже в столиці кожний район по чисельності жителів та виробничому потенціалу можна прирівняти до обласних центрів.

- управлінню провести інформаційно-аналітичну роботу по складанню техніко-економічних паспортів промислового потенціалу кожного району та міста в цілому, питання реєстрації нових промислових півдприємств та юридичну досконалість зареєстрованих виробництв.

- проводити аналіз та надавати пропозиції по створенню міжгалузевих промислових комплексів, зоорієнтованих на випуск, збут продукції міста з метою утримання своїх ринків та самозабезпечення місцевого виробника.

- надати можливість управлінню на місцевому рівні вирішувати питання про надання пільг підприємствам-виробникам у продажі своєї продукції та умов використання засобів реклами в межах міста.

- доручити проведення міських виставок, ярмарок по продажу та рекламі виробів підприємств м.Києва, створенню фірмових магазинів та умов для розширення засобів реклами.

Проводити зустрічі, семінари, конференції, навчання та обмін досвідом між промисловістю кожного району міста, областей України, держав СНД та інше. Є над чим попрацювати і Верховній Раді України.

Запропонована дійова стратегія регіональної промислової політики не охоплює всі можливі шляхи подолання спаду промислового виробництва. Але, разом з тим, вона може бути при нагоді в розробці міської та державної програм з цих питань, як погляди і пропозиції "знизу", від безпосереднього вітчизняного виробника.

Лише тільки цільове вирішення питання відродження промисловості з конкретними дорученнями та діями якісними за фахом виконавцями може надати можливість зупинити економічну кризу в промисловості.