|
 Владна еліта, яка формується за правилом особистої відданості, кумівства, братовства, сватовства і регіональним принципом, вирізняється низьким управлінським потенціалом, відсутністю кадрового резерву. ЇЇ представники славляться користолюбством і зажерливістю. Постійні чвари, підкилимні ігрища, змови і зради – характерні ознаки такої еліти. Така владна еліта тяжіє до націонал-популізму, відвертому шахрайству і безвідповідальності. Вона з острахом вдивляється в майбутнє і жадає узаконення принципу «наслідування влади» у будь-якому вигляді, аби знизити ризики особистої відповідальності за скоєне. Недієздатність такої еліти виявляється у відсутності будь-якого натяку на самодостатність, позаідеологічністю, залежністю від господаря і орієнтацією на нього.
В. ЛИСЕНКО: СИЗИЙ МОРОК "РЕВОЛЮЦІЇ ТРОЯНДІВ"!
- сигнал для ідеологів «помаранчевої революції» «Грузинська «революція троянд» розтанула в хмарі сльозогінного газу», - так почала огляд подій в Грузії відома англійська The Times. Логічний підсумок, але поки що проміжний, грузинської «революції троянд». Мітинги протесту опозиції проходять у грузинській столиці з 1 листопада. Їм передують телевикриття колишнього соратника Михаїла Саакашвілі, екс-міністра оборони Грузії. Іраклій Окруашвілі звинувачує Президента Грузії і його найближче оточення у корупції і підготовці вбивства опонентів. Реакція Саакашвілі миттєва – обвинувача заарештовують. Згодом, правда, випускають під заставу в шість мільйонів доларів США, адже то визнає себе винним у всіх висунутих йому звинуваченнях, і на умовах відмови від звинувачень на ім’я Президента та спроваджують якнайдальше - за кордон. Опинившись у безпеці, Іраклій озивається з Мюнхену, просить вибачення у грузин за відмову від своїх звинувачень на адресу Саакашвілі, які, за його свідченням, стали наслідком тиску на нього.
Апогею народні виступи досягають на шостий день. Кількість опозиціонерів біля будинку парламенту сягає 50 000 тисяч. До вечора він розсмоктується. А вже вранці 7 листопада, коли на площі не більше трьох тисяч людей, спецназівці у протигазах палицями вирішують розчистити прилеглу до парламенту територію. Після чого центр Тбілісі перетворюється на поле бою - частини спеціального призначення використовують проти демонстрантів сльозогінний газ, водомети і гумові кулі.
За різними повідомленнями, х улисяністр ашвіанадзей ть лідера, чи дозволити ключовому союзнику чутного покращення у повсякденному житті" кулі. на вулиці виведено кілька тисяч підрозділів армійських і спеціального призначення. Сотні постраждалих й арештованих. Опозиція не здається. Колони протестувальників знов і знов постають з хмар сизого диму сльозогінного газу, проти гніту водометів і нещадного граду гумових куль. Військові стріляють навмання і прицільно, не дивлячись, чи жінка, чи дитина. Представники мас-медіа теж опинилися серед постраждалих. Розлючений натовп виміщає свою злість на одинокому спецназівцю, що відбився від своїх. Підрозділи спецпризначення атакують опозиційний телеканал «Імедіа». Опозиція звинувачує Президента Михаїла Саакашвілі у корупції та авторитаризмі. Наполягає на проведенні парламентських виборів у квітні 2008 року, зміні принципів проведення мажоритарних виборів та формуванні виборчих комісій, звільненні політичних в’язнів. За словами Саломе Зурашвілі, його колишньої соратниці, яка раніше очолювала МЗС Грузії, «грузинський народ втомився від Саакашвілі і його вічних звинувачень на адресу Росії. Це справжнє протистояння народу і влади». «Зараз не час для мітингів і маніфестацій», - вирішує «демократ» Саакашвілі і озвучує це у своєму зверненні до нації перед запровадженням надзвичайного стану. Наступним посилом від грузинського президента лунає пряме звинувачення Росії в організації і фінансуванні безладу в Грузії. Згодом ці заяви під сумнів ставитимуть офіційні представники західних інституцій, а The Independent напише: «Яким би серйозним впливом не користувалася Росія в Грузії, важко повірити, що 50 000 демонстрантів вийшли на вулицю виключно з намови Москви».
Водночас Михаїл Саакашвілі заявляє про висилку декількох російських дипломатів. Росія у відповідь - оголошує персонами нон грата старших дипломатів Грузії в Російській Федерації.
Спікер грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе закликає грузинську опозицію до діалогу, вважає, що опозиційні партії не повинні закликати своїх прихильників до поновлення акції протесту. В той же час додає: «Ми не можемо дозволити говорити з нами мовою ультиматумів». Міністр освіти Олександр Ломаія також виправдовує Саакашвілі і говорить про те, що поліція змушена була застосувати силу. «Мітингувальники спробували силою перекрити рух на проспекті Руставелі. Незаконні дії будуть попереджені. Коли будь-яка демократична держава бачить, що використовується сила проти поліції, приймаються відповідні заходи», - заявляє міністр освіти. Глава поліції Тбілісі Георгій Гегечкорі про нічні події в інтерв’ю «Бі-Бі-Сі» заявляє, що «ми нікого не розганяли. Просто на прохання занепокоєних тбілісців поновили рух транспорту на проспекті Руставелі». Позиція українського президента підкреслено нейтральна, стримана. МЗС України заявляє: «В Україні зі співпереживанням стежать за розвитком останніх подій у Грузії. Виходимо з того, що всі дії сторін мають відбуватися відповідно до конституційних рамок та з дотриманням демократичних норм і стандартів. Закликаємо до стриманості та уникнення кроків, які провокують ескалацію напруженості. Лише встановлення і розвиток конструктивного діалогу між всіма сторонами має стати ключем до виправлення ситуації, сприяти забезпеченню стабільності та спокою в країні. Події в Грузії є винятково її внутрішньою справою». «Демократичні сили повинні продовжити наведення порядку в Грузії», - аплодує Саакашвілі Юля Тимошенко. В ніч з 7 на 8 листопада Президент Грузії Михайло Саакашвілі вводить на всій території Грузії надзвичайний стан терміном на 15 діб, в ході якого заборонено проводити мітинги та демонстрації, випускати інформаційні повідомлення про ситуацію в Грузії на всіх теле- і радіоканалах. Інформаційні випуски Громадського мовлення Грузії залишаються основним джерелом поширення інформації в країні. 8-9 листопада оголошується вихідними днями для середніх шкіл. Така ж пропозиція дана для вищих навчальних закладів.
Захід занепокоївся. Французька Le Monde пише, що «зів’яли троянди Грузії», що «революція троянд» поклала кінець хаотичному і корумпованому правлінню Едуарда Шеварднадзе, але дурні звички не зникли. Не дивлячись на молодість нинішнього керівництва країни (президенту Саакашвілі в 2003 році було всього 39 років) не дивлячись на бажання проводити реформи і модернізувати країну, а також присутність американських радників в адміністрації президента, політичні звички колишніх часів виявилися життєздатними. Саакашвілі обрав відповідно прозахідний курс.
Його амбіційні цілі, які безумовно розділяють більшість його громадян, полягають у вступі Грузії до НАТО і трохи пізніше в Європейський Союз, чий стяг майорить по всій країні. Він лібералізував економіку, реформував органи поліції і правосуддя. Він почав боротьбу з корупцією, за що був обсипаний похвалами міжнародних організацій». По можливості згладжуючи гострі кути, Le Monde все ж не може не відзначити, «що позитивний образ, який президент Саакашвілі має за кордоном, не може приховати невдоволення народу, масштаб і глибину якого виявили демонстрації, що почалися на минулому тижні в Тбілісі». «Сумнівний виникає парадокс, - пише англійська The Independent, - але нікуди не дінешся. В 2003 році десятки тисяч грузин вийшли на вулиці Тбілісі, щоб виступити проти корумпованого Едуарда Шеварднадзе. Хвиля народного гніву винесла на вершину влади молодого реформатора Михаїла Саакашвілі, який отримав освіту в США. В західних столицях «революцію троянд» вітали як тріумф демократії. Чотири роки потому величезний натовп знову вийшов на вулицю, але тепер він виступає проти корумпованої, як вважають опозиціонери, адміністрації Саакашвілі. Проте, на відміну від свого попередника, пан Саакашвілі не пішов у відставку: він кинув на розгін демонстрантів спецпідрозділи поліції і ввів у країні надзвичайний стан». «Усе частіше звучать твердження, що заради досягнення своєї мети президент і сам готовий порушити принцип верховенства закону. Різке збільшення витрат на оборону також свідчить про вельми дивну розстановку пріоритетів для адміністрації, що проводить соціальні реформи», - продовжує The Independent. (До речі, Україна – один з постачальників зброї в Грузію за американські кошти). З’ясовуючи причини і обставини подій англійська The Times звертає увагу, що «на підтримку Саакашвілі США вклали величезні кошти. Однак, не дивлячись на певні успіхи у сфері боротьби з корупцією і залучення інвестицій, більшість грузинів скаржаться на відсутність відчутного покращення у повсякденному житті». «В результаті теперішньої конфронтації Вашингтон може опинитися перед вибором – чи підтримувати йому лідера, який втрачає популярність, чи дозволити ключовому союзнику сповзти в хаос у самий несприятливий момент», - констатує The Times.Невдоволення Заходу - і вже наступного дня Саакашвілі шкодує. Як виявляється, «у цьому немає нічого приємного. Це викликає великий біль в моєму серці. Шкодую, що були застосовані палиці, коли відбувалися зіткнення демонстрантів з поліцією». Президент йде на поступки і призначає дострокові президентські вибори. «Дострокові президентські вибори відбудуться 5 січня», - заявляє грузинський президент. За його словами, він «дає шанс опозиції довести свою силу». «Я з власної волі вже другий раз йду на скорочення свого президентського терміну, й роблю я це, оскільки вважаю, що Грузія демократична країна. Я вважаю, що 5 січня буде демонстрація волі народу», - наполягає Саакашвілі . Рішення Михаїла щодо переносу президентських виборів з осені 2008 року на 5 січня ще належить затвердити парламентом. Однак ніхто не сумнівається у позитивному вердикті депутатів, оскільки значна більшість місць у парламенті має правляча партія. Не очікуючи рішення парламенту, ряд політичних діячів заявляє про намір балотуватися. Тим часом опозиційні партії – у пошуку єдиного кандидата від опозиційних сил. Сам «винуватець торжества» заявляє: «Я свідомо вирішив іти на скорочення терміну своїх повноважень на посаді президента для того, аби довго не чекати – знову отримати мандат підтримки населення». Проголосивши дострокові вибори, Михаїл Саакашвілі відразу отримав привітання від США. І заступник помічника Держсекретаря США Метью Брайз запропонував свою допомогу: «Ми – США і Європейський альянс готові провести діалог з усіма сторонами». Здавалось би, немає чого бажати кращого, адже інцидент вичерпано, і є третя сторона, що воліє допомогти. Аж ні… Головне в цій історії інше. І навіть не те, який спосіб діалогу застосовує Михаїл Саакашвілі відносно опозиції, Росії та США, а в адресаті, котрим був Білий Дім. Грузинська опозиція не робила тих кроків, які б спровокували Саакашвілі на силовий варіант. Грузинський президент спробував довести, що час йому піти ще не прийшов. Це спроба маріонетки протистояти намірам ляльковода, що розбилася об волю господаря лялькового театру… На зміну однієї корупційної системи, як уособлював Шеварднадзе, прийшла інша вузькокорпоративна під головуванням Саакашвілі. Молодий, амбіційний політик, що ладен переступити через будь-кого, страждає зарозумілістю. Маріонетка вважає себе вільною вчиняти на свій розсуд. Це не може не викликати занепокоєння у володаря театру. Відповідно вчиняються дії, пишеться сценарій, постановку за яким доручають такому собі безбідному Бадрі Патаркацишвілі. Той швидко знаходить виконавця на головну роль – Іраклія Окруашвілі. Відомий підприємець і медіа-магнат, друг опального російського бізнесмена Бориса Березовського, сам Бадрі Патаркацишвілі приводить у рух ляльку на ім’я Окруашвілі, аби той, мов таран, випробував на міцність іншу зажерливу ляльку на ім’я Саакашвілі. Поряд зі звинуваченнями Окрушвілі, потужний удар по іміджу Президента був нанесений трансляцією на всю країну документального фільму режисера Вахтанга Комахідзе «Без кулі». Фільм, присвячений гибелі прем’єра Зураба Жванія, демонструвався в ефірі телеканалу «Імедія», який пов’язаний з ім’ям Бадрі Патаркацишвілі. У ньому було паставлено під сумнів експертизу причин загибелі Зураба Жванія, яка була проведена ФБР на прохання грузинської влади. І вся Грузія, що прильнула до екранів телевізорів, знаходила підтвердження чуткам, що Жванія не загинув від чадного газу, а був вбитий в автомобілі кортежу Саакашвілі… Сьогодні Бадрі довелося визнати, що Михаїл Саакашвілі переграв його, створивши руками того ж Патаркацишвілі передумови збереження за собою посади і продовження терміну президентських повноважень. «Саакашвілі в черговий раз обдурив народ, відкриваючи передвиборчу кампанію в умовах надзвичайного стану, і тим самим створюючи для себе преференції», - поскаржився у п’ятницю підприємець радіостанції «Ехо Москви». На його думку, дочасні вибори призначені з розрахунку, що ряд потенційних кандидатів від опозиції, таких як Іраклій Окруашвілі і Тамаз Хідашелі, не зможуть до 5-го січня 2008 року – терміну дострокових виборів – взяти в них участь, оскільки не досягнуть 35-ти річного віку. Окрім того, обмеження торкнуться і Саломе Зурабішвілі, яка являється громадянкою Грузії менше 15 років. Упевненості, що вибори дійсно будуть законними, немає. Парламент Грузії затвердив режим надзвичайного стану терміном на п’ятнадцять діб. Свободу преси Саакашвілі відновлювати не збирається. «Імеді», що пов’язане з ім’ям Патаркацишвілі, попри ім’я нового власника Рупера Мердока, залишатиметься на особливому рахунку. Є всі підстави вважати, що звинувачення, висунуті більшості лідерам опозиції, не будуть зняті. Серед них – лідер лейборістів Шалва Нателашвілі, людина, що могла скласти конкуренцію Саакашвілі як «єдиний кандидат» від опозиційних сил, - не останній у списку тих, на кого заготовлений компромат. Президенту Грузії Михаїлу Саакашвілі вдалося не тільки вказати США на те, що з ним потрібно рахуватися і окрім нього немає з ким вести мову, а й одним махом позбавитися конкурентів. В той же час світова реакція на розгром демонстрації стала шоком – з різкими заявами виступили і Євросоюз, і Парламентська Асамблея Ради Європи, і США, і НАТО. Однак не дарма близько п’яти годин, як стверджують опозиціонери, Президента Грузії «повчав» посол США у Грузії Джон Тефтом. Для об’єктивності зазначимо, що і лідери об’єднаної опозиції також зустрічалися з послом США. Скаржилися на Саакашвілі і прохали вплинути на того. Віддаючи належне Михаїлу Саакашвілі, який виявив себе вправним інтриганом, все ж таки залишимо питання подальшої стратегії і тактики дій нашого героя за межами цієї статі. Водночас звернемо увагу на інше. Грузинська «революція троянд» і українська «помаранчева революція»... Що їх ріднить… Чому вчать нас «зів’ялі троянди» нев’янучої Грузії. Різні країни, масштаби і менталітет. Президенти, так не схожі один на одного темпераментом, світосприйняттям. І Куми, що з легкістю находять спільну тему для розмови. Адже у них одні завдання, одні проблеми, один господар. Михаїл Саакашвілі підвів риску під «революцією троянд», і вказав кожному зі своїх послідовників (що приведені до влади через «кольорову революцію»), як треба швидко і безкомпромісно долати девальвацію легітимності і різке падіння популярності. Відтак, «кольорові революції» приводять до влади маріонеточних керманичів. Відособлення влади, так званих демократів, від народу – супутнє такого володарювання. Відповідно і претензії на консолідуючу роль у суспільстві мають виключно декларативний характер. Посткольоровий синдром – утиск опозиції у будь-яких її проявах. Головна ознака таких правителів - прагнення діяти силовими методами, спрямування на узурпацію влади. В результаті «кольорових революцій», через їх сутнісну особливість, до влади приходять слабкі, незрілі політичні сили з низькими політичними і психологічними якостями, позбавлені стратегічного мислення у загальнонаціональних масштабах. Їм властивий фаворитизм і трайбалізм (як визначає український політолог Фелікс Рудич) - схильність до культурної і суспільно-політичної племінної віддаленості, простіше – містечковості, клановості і кумівству. Владна еліта, яка формується за правилом особистої відданості, кумівства, братовства, сватовства і регіональним принципом, вирізняється низьким управлінським потенціалом, відсутністю кадрового резерву. ЇЇ представники славляться користолюбством і зажерливістю. Постійні чвари, підкилимні ігрища, змови і зради – характерні ознаки такої еліти. Така владна еліта тяжіє до націонал-популізму, відвертому шахрайству і безвідповідальності. Вона з острахом вдивляється в майбутнє і жадає узаконення принципу «наслідування влади» у будь-якому вигляді, аби знизити ризики особистої відповідальності за скоєне. Недієздатність такої еліти виявляється у відсутності будь-якого натяку на самодостатність, позаідеологічністю, залежністю від господаря і орієнтацією на нього. Низький ціннісний ценз - «Посткольорова еліта» не є і не може стати носієм національних цінностей. Називати таку еліту національною і вважати, що вона стане у пригоді власному народу, державі – надія простодушних. Псевдоелітизм, невідповідність вимогам часу і неспроможність вирішувати нагальні питання суспільства – є результатом штучного викиду, який нація, що поважає себе, один раз схибивши, не повинна брати за норму. Тим більше зголоситися на унормування зміни цивілізаційного вибору. Зрозуміло, якщо вона, нація, є… Валентин Лисенко, політолог WWW.UA-PRAVDA.COM
|
