|
 З приходом до влади т.зв. «демократів», а фактично – зрадників, що взяли на озброєння антирадянську і антикомуністичну ідеологію, розпочалася боротьба з радянською символікою, або, за улюбленим висловом президента Ющенка, «символами тоталітарної доби». В різних регіонах України цей процес проходив з різною інтенсивністю і результативністю. Якщо на сході і півдні держави цей процес був, та й донині практично залишається не результативним для борців з «радянським ідолами», то на заході навпаки – дуже швидко від них «очистилися». Причому «під роздачу» потрапили не лише суто ідеологічні символи (пам’ятники радянським діячам, символіка, а й пам’ятники і пам’ятні знаки загиблих від рук «вояків» УПА («герої» не могли вбивати невинних!), а нині вже добираються й до пам’ятників радянським воїнам – мовляв, символіка на них «імперська». Чи то зовсім винесуть кудись на задвірки, як то роблять їх «колеги» в Естонії, чи сучасну «державну» символіку начіпляють – хтозна! Але те, що радянському воїнові не лежати у Львові під червоними зірками, під якими він віддавав життя, місцевою владою вже практично вирішено. А на Закон «Про увічнення перемоги у Великій вітчизняній війні 1941 – 1945 років» начхати! Його лише «національно несвідомі» дотримуються.
Початок
Але звернімо погляд на Київщину. Тут, можна казати, панує політичне «болото», проте іноді дуже воно відгонить націоналізмом. Не випадково, практично всі місцеві ради на останніх виборах посіли «помаранчеві», а в 2004-му звідси активно їхали «майданні волонтери».
Так от, боротьба з радянською символікою, конкретно – з пам’ятниками В.І.Леніну в Київській області почалася на початку 90-х. Обласна організація Компартії України тоді ще перебувала на стадії відродження і активно протидіяти цьому процесу не змогла, хоча зусилля на місцях в цьому плані були. Першим, за свідченням першого секретаря обкому 1994 – 2003 рр. Ю.П.Соломатіна, зруйнували пам’ятник у Вишгороді. На розпачливий заклик про допомогу Вишгородського райкому КПУ обком партії відреагувати не мав змоги.
Далі – пішло… Новоявлені «борці за національну ідею» демонтували пам’ятники Леніну в Василькові, Згурівці, Рокитному і Таращі, в Яготині з центральної площі біля міськради перенесли в глухе місце парку. Слід сказати, що тоді ж відбувалося і масове перейменування вулиць. Торкнулося воно, в-основному, міст і райцентрів, але в деяких селах влада теж виявилася досить «свідомою», тому й там позникали вулиці Леніна, Чекістів і т.д.
Помаранчеве мракобісся
В другій половині 90-х війна з пам’ятниками притихла. Кумівська «багатовекторність» дещо охолодила «національно запеклих». Ведучи боротьбу з Компартією, як з впливовою політичною силою, режим на якийсь час залишив радянські символи у відносному спокої. Можливо, запорукою цього був саме реальний вплив і авторитет комуністів. Потроху шипіли «нацики» на пам’ятники Леніну в Білій Церкві, Броварах, Фастові, проте до того шипіння місцева влада не дуже дослухалася – можливо, наколи було за дерибаном власності і землі. Проте практично весь цей час відбувалиля дрібні акти вандалізму по відношенню до пам’ятників – їх обписували, пошкоджували облицювання постаментів, дряпали покриття.
Широке поле діяльності відкрилося для «борців з тоталітарним спадком» після помаранчевого заколоту 2004 року. З ініціативи найвищої посадової особи держави пішла каламутна хвиля вандалізму по всій державі.
На Київщині спершу місцеві владоможці діяли дещо обережно, намагаючись не здіймати зайвих емоцій. Пам’ятники, як правило, не демонтували а переносили. Але переносили в такі глухі місця, де над ними вже безперешкодно могли досхочу глумитися вандали. Так сталося в Ірпені, Ржищеві. Місцева влада навіть кошти виділяла на впорядкування нових місць, прекрасно розуміючи, що буде з цим пам’ятником через якийсь час. Так і сталося – в Ірпені він стоїть весь час обмальований і залитий фарбою, територія довкола загиджена (місцеві жителі кажуть – тут місце збору наркоманів). Всі звернення до міських голів, а їх у місті було вже декілька, в тому числі і через народних депутатів, залишалися безрезультатними. У Ржищеві ж нещодавно пам’ятнику відбили руку. Грошей у влади на ремонт немає, міліція, як завжди, винних знайти не може. Влада свою справу зробила, хай тепер з пам’ятниками хто що хоче, те й робить.
Взагалі, останній період опіку над пам’ятниками Леніну взяли на себе районні і міські організації КПУ. Вони проводять їх ремонт, впорядковують територію довкола.
Новий поштовх політичному вандалізму дало звернення «губернатори» Київської області В.Ульянченко – вірної соратниці Ющенка до депутатів місцевих рад, сільських і міських голів, розтиражоване практично всіма районними газетами.
На це звернення обласний комітет КПУ відповів такою листівкою-заявою: «ПАТРІОТИЧНІ» СТРАЖДАННЯ ГУБЕРНАТОРА КИЇВЩИНИ
У своєму зверненні до депутатів місцевих рад, опублікованих в усіх районних газетах Київщини, голова Київської облдержадміністрації В.Ульянченко закликала «позбавитися рабських атрибутів» - символів радянської доби. Муляють очі «першій обласній особі». В першу чергу, пам’ятники Леніну, а також назви вулиць і населених пунктів. Все це для пані Віри є «ідеологічними гарапниками».
Як не дивно, але люди, що проживають у цих населених пунктах, мають дещо іншу думку – пам’ять про історичне минуле знищувати не можна. І на підтвердження своєї думки беруть участь у акціях протесту, ставлять підписи під вимогами не чіпати радянські пам’ятники, не перейменовувати вулиці там, де місцеві ради затівають катавасію по знищенню радянських символів.
Але для пані губернаторки це дійсно гарапник. Бо стьобає її по пам’яті, нагадуючи про сторінки компартійної біографії, коли інструктор райкому комсомолу, а потім і партії В.Ульянченко служила «тоталітарному режиму». І, разом з тим, застерігає, що за зраду і підлість колись доведеться відповідати.
Як і більшість помаранчевих діячів, закликаючи до знищення радянських символів, Ульянченко посилається на указ президента про вшанування жертв голодомору, де прописано демонтувати пам’ятники, присвячені особам, причетним до організації голодомору в Україні та політичних репресій. Але чи ця пані історію погано вчила і в датах не орієнтується, що війну оголосила в першу чергу пам’ятникам Леніну - адже цей діяч помер у 1924 році і «голодомору» чинити ніяк не міг - чи то керується помаранчевою логікою: раз комуніст – значить винен! За такою логікою в нас за «голодомор» до відповідальності скоро й Маркса з Енгельсом притягнуть… Історичні міфи і страшилки, спекуляції на трагічних сторінках історії вже давно стали нормою політичної поведінки помаранчевих політиків.
Взагалі-то цікава тенденція: що гірша ситуація в країні – то голосніше волають про «злочини минулого». «Голодоморними» ширмами намагаються прикрити власні діяння. Хто відповість за нинішнє скорочення населення, вимираючі села, в тому числі й на Київщині, позбавлення людей елементарної медичної допомоги, доступної освіти через скорочення і закриття ФАПів, шкіл, дитсадків, які будував «тоталітарний радянський режим»?.. Чи пані губернаторка, як і її патрон-президент, тут ні при чому?
Цитуючи Біблію, пані Вірі не зайве б згадати одну з її основних заповідей – не укради. Бо ті, хто знайомився з губернаторською біографією знають, що представник компанії «Бласко» В.Ульянченко під час слідства щодо розкрадання Чорноморського пароплавства, що призвели до банкрутства цієї компанії, раптом опинилася в США, де провела 5 років під покровительством майбутньої першої леді України К.Чумаченко. Та й нині час від часу в ЗМІ просочується інформація щодо «чесного» керівництва губернатора Київщини.
Пані Ульянченко обурюється, що «місцеві ради не поспішають виконувати указ президента.. і очищати землю від кривавого бруду минулого», що «мовчать громадські організації і свідомі патріоти-українці». Невтямки високопосадовиці, що на відміну від зальотних президентських ставлеників, депутати місцевих рад, в тому числі й ті, що складають «більшість демократичних пропрезидентських партій і блоків», в абсолютній більшості проживають поряд зі своїми виборцями, знають їх думки і настрої і змушені з ними рахуватися. Інакше їх чекає доля помаранчевих депутатів Фастівської міськради, що виконали «президентські настанови» і прийняли рішення демонтувати пам’ятник Леніну. У відповідь отримали зневагу і прокльони фастівчан, акції протесту та судовий процес.
А щодо закликів пані Ульянченко вшанувати «справжніх українських героїв і мучеників» (навдивовижу імен Петлюри, Бандери та іже з ними пані Віра не назвала) – Т.Шевченка, П.Чубинського, К.Білокур, М.Приймаченко – вони давно вже вшановані на Київщині – як у пам’ятниках, так і в назвах вулиць і навіть населених пунктів, їх імена посіли гідне місце поруч з іменами героїв радянської епохи. Але мабуть вірні помічники не надали високовсвідомій пані губернаторці такої інформації. А самій їй звідки знати: Київщина для неї не рідна, та й на чужині багато, мабуть, забулося… Як тут не згадати приказку про чужий монастир, в який зі своїм уставом лізти негоже.
Опір політичним вандалам
Ще до «полум’яного» губернаторського звернення в області утворилося кілька, образно кажучи, «гарячих точок» по боротьбі проти спроб адміністрацій перенести чи демонтувати пам’ятники Леніну.
Так, в Обухові влада більше двох років «збуджувала громадську думку» щодо необхідності прибрати пам’ятник з центральної площі міста. Але на захист пам’ятника рішуче стала не лише Обухівська партійна організація, але й районна рада ветеранів. Районна газета публікувала всі точки зору учасників дискусії. Комуністи і ветерани зібрали понад 2 тис. підписів під вимогою не чіпати пам’ятник. Проте влада свого досягла – пам’ятник перенесли, хоч і недалеко від старого місця.
У Фастові місцеві БЮтівські активісти внесли відверто політичний проект на сесію міської ради.
Проект вноситься депутатом Ситніком В.П.
Фастівська міська рада.
РШЕННЯ
Про демонтаж окремих символів радянської доби
Керуючись п. 1 ст. 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Указу Президента України №297/2007 «Про заходи з відзначення 90-річчя подій Української революції 1917 – 1920 років та вшанування пам’яті її учасників» від 12.04.2007 року
Міська рада
ВИРІШИЛА:
1. Враховуючи значимість подолання рецидивів минулого тоталітарного режиму, а також відновлення історичної пам’яті в українському суспільстві, ліквідувати окремі символи радянської доби, розміщені на території м. Фастів як такі, що принижують гідність українського народу та несумісні з демократичними завоюваннями незалежної України.
Ліквідувати символи радянської доби:
- демонтувати пам’ятник Леніну;
- демонтувати меморіальну дошку (розташовану на Фастівському залізничному вокзалі – збоку Київської платформи), встановлену з приводу захоплення більшовицькими військами м. Фастів.
2. Організацію виконання даного рішення покласти на виконавчий комітет міської ради.
3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на в.о. міського голови, секретаря міської ради Короленка Б.А.
Секретар міської ради Б.А.Короленко
Ситнік В.П. Ткаченко І.М.
Міська організація КПУ рішуче стала на захист пам’ятника понад півмісяця тривала цілодобова його охорона, до зібраних раніше 3 тис. підписів фастівчан проти політичного вандальства додавалися сотні нових, які збирали тут же. Кількаразово збиралися мітинги протесту, в т.ч. і на день народження В.В.Леніна. Не обійшлося і без провокацій. В одну з ночей на охоронців пам’ятника напали невідомі, що під’їхали на крутому «Джипі». Погрожували ножами, наказували забиратися геть… Звідки ноги стирчали в провокації? Здогадатися не важко… Тим часом перший секретар міськкому М.М.Хромов подав до суду на міську раду за рішення про демонтаж пам’ятника. Понад півроку тривала судова тяганина, і ось нарешті суд виніс рішення – таке ж політичне, як і рішення міськради. Основним аргументом судді було те, що «кругом пам’ятники вже познімали. Що ж ви тут хочете?» підписи фастівчан до уваги не бралися, так як і статті Закону «Про охорону культурної спадщини», що забороняють так свавільно поводитися з пам’ятниками. Проте М.М.Хромов нині подає позов до апеляційного суду.
Справжня битва триває нині в Богуславі, де нещодавно міська рада прийняла рішення про перенос пам’ятника. Цьому передував міський референдум з питання подальшої долі Ілліча, проте він з тріском провалився. Маючи інформацію щодо намірів сфальшувати його результати, Богуславський райком КПУ закликав своїх прихильників не брати участі в цьому фарсі.
Богуславські комуністи взяли активну участь у дискусії на сторінках районної газети. Ось, зокрема, виступ першого секретаря райкому А.П.Демченка, написаний у відповідь на звернення до богуславчан голови райдержадміністрації:
М-учителям історії
Прочитав в газеті «Вісті Богуславщини» №74 (10451) від 20.09.2008 року статтю «Місто, ми, історія і справедливість» голови Богуславської райдержадміністрації М.Євтушенка. Історія цих панів так нічого і не навчила. Нажаль! Прислужливо і бездумно виконуючи злочинні укази президента та розпорядження голови Київської обладміністрації, з цих питань, вони й себе записали в ганебний ряд їх посіпак. Рано чи пізно і вони будуть відповідати перед судом народним.
Дійсно, вдячні богуславчани в радянський час збудували пам’ятник В.І.Леніну на площі Жовтневої революції. Дійсно, з подачі вашої збанкрутілої політичної сили, пане М.Євтушенко, було цю прекрасну площу п'ятнадцять років тому перейменовано на честь Ярослава Мудрого.
Дійсно, з цим іменем пов’язано заснування міст-форпостів м. Києва. Біла Церква, Богуслав, Корсунь. Дійсно, у великому ряду наших великих предків Ярослав Мудрий посідає одне з гідних місць, який вогнем і мечем був збирачем земель Київської Русі. І невідомо, скільки винно чи невинно поклали людських голів за Київську Русь. Знаю лише одне, немало, тому що землю так ніхто не віддав. Дійсно, засновником нашого міста історія вказує на Ярослава Мудрого.
Але ж він його заснував на лівому березі річки Рось! А правий берег розбудований за радянської доби.
І по праву на правій стороні міста Богуславу виникла площа Жовтневої революції, а на ній пам’ятник вождю світового пролетаріату В.І.Леніну. Оце і є історична правда. В.І.Ленін у своїх працях про національну політику вперше визначив право на самовизначення кожного народу. Дякуючи цьому ми сьогодні живемо у суверенній, незалежній державі. Навіть лише за це народ України був і буде вдячний вождю світового пролетаріату. Фактично за радянської доби В.І.Ленін став збирачем земель Радянської України, яка і по даний час живе і процвітає в сьогоднішніх кордонах.
І не треба штучним протиставленням діячів двох абсолютно різних епох закладати конфліктну ситуацію.
Проте закладають же. Пан Євтушенко на реквієму-панахиді біля знаку жертвам великого голоду в м. Богуслав нещодавно звів для масовки шість класів школярів, які не знали де себе подіти від нудьги, просить їх батьків на міському референдумі проголосувати за руйнацію. То що ж чекати доброго від такого М-учителя історії.
Недаремно люди говорять: що від такого горе-керівника чекати? Не було в нас ще таких бездарних керманичів району…»
А тепер про створення музею «Соціалістичної епохи». Перш за все хотів би порадити М.Євтушенку здати в нього свій диплом з радянською символікою про вищу освіту та відмовитися від отриманої радянської вищої освіти, здати квартиру (людей нужденних в ній більш ніж достатньо), яку ви отримали за радянської доби – безплатно. Але в мене є великий сумнів - чи вистачить сміливості у вас на це. Така ви вже «вдячна» людина.
Музей «Соціалістичної епохи» дійсно збудований радянським народом – у заводах, фабриках, школах, квартирах і т.п. Саме радянському народу, під керівництвом Комуністичної партії вдалося в складі СРСР міцно закріпити Україну радянську, Україну соціалістичну в першій десятці найрозвинутіших держав світу. А тепер, що, панове, ви з неї зробили за 17 років незалежності? Руїну, соціальні потрясіння, неповагу до нашої історії, ветеранів які будували її, розтління підростаючого покоління. Тим самим по соціально-економічному, науковому і матеріальному рівні відкинули її на … 151-е місце в світі.
Народну(загальнодержавну) власність швидко розкрали. Але вам не дає спокою матінка-земля, яка поки що не стало офіційно товаром. А ще вас страшить, що за злочини проти України доведеться відповідати.
Отож і оголосили ви, тимчасовці, війну навіть монументам. Не пройде. Терпіння народне не безмежне, довіра до вас згасає. Що ж до Володимира Ілліча Леніна, хотів би нагадати: Організацією Об’єднаних Націй він визнаний Людиною ХХ століття. Ленін –великий, а ви – пігмеї, мізерні людці, боїтесь його, навіть у бронзі чи граніті.
Засновнику нашого Богуславу Ярославу Мудрому, ми, комуністи району, пропонуємо гідне місце в центрі міста – на острові в трикутнику перед районним будинком культури, який фактично об’єднує лівий і правий береги нашого міста Богуслав.
Це внесе спокій і лад в людських серцях. Це буде історична справедливість якої дійсно заслуговують ці Великі Люди.
Анатолій Демченко, перший секретар Богуславського райкому
До честі місцевих соціалістів, вони теж не залишилися осторонь і зайняли чітку позицію:
НЕ ТОПЧІМОСЯ ПО ПАМ’ЯТІ ПРЕДКІВ!
Заява
Богуславської районної організації Соціалістичної партії України
Історію виправити не можливо. Нинішня влада із завидною наполегливістю, як стародавні вандали, накинулися на знищення пам’ятників нашої ближньої історії. Політичні нащадки тих сил, які потерпіли поразку в Україні в роки революції і громадянської війни, намагаються витравити із пам’яті народу все, що має політичний відтинок колишнього Радянського Союзу. Переписуються шкільні підручники, руйнуються історичні культурні цінності. Під тиском президентської влади в м.Богуславі намагаються знести пам’ятник В.І.Леніну.
Мотивація зняття пам’ятника – неодноразові звернення Богуславської РДА (очевидно, в Богуславському районі немає біль чим зайнятися) та Указ Президента України від 28.03.2007 р. за №250 «Про заходи у зв’язку з 75-роковинами Голодомору 1932-1933 років». Одне тільки незрозуміле – причому голодомор до постаті В.І.Леніна, як його більше восьми років не було вже живого?
По даному питанню 9 вересня 2008 року Богуславською організацією було проведено Бюро райкому партії, де всі члени одностайно проголосували: НІ! – знесенню пам’ятника Леніну.
Враховуючи неоднозначне ставлення до даного питання громади міста, сесія міської ради вирішила провести міський референдум.
Постать В.І.Леніна неоднозначна. Але його роль як мислителя, філософа, політика, організатора першої у світі робітничо-селянської держави не заперечували навіть його політичні вороги.
Пам’ятник В.І.Леніну – це пам’ятник епосі, яку прожили наші батьки і діди. Тому всі ми мусимо бути свідомі того, що віддавши на поталу сучасним вандалам пам’ятники історії, ми тим самим потопчемося по пам’яті наших предків.
Ми не можемо зрадити нашу історію.
Ні вандалам у владі!
Перший секретар Богуславського райкому СПУ В.В.Доля
Нині пам’ятник під цілодобовою охороною, рішення міськради оскаржене в прокуратурі і суді. Як і в Фастові, на захисників пам’ятника вночі був скоєний напад. Постраждала партійна символіка, автомобіль, а також самі люди – першому секретарю райкому А.П.Демченку було зламане ребро. Проте не дивлячись ні на що, богуславські комуністи мають намір стояти до кінця. До речі, якби пам’ятник не був взятий комуністами під охорону завчасно – ще до проведення референдуму і рішення міськради – його б чекала доля інших пам’ятників, підло зруйнованих серед ночі. Присутність охорони відлякувала присланих вандалів, що крутились ночами довкола пам’ятника, мов ті упирі з народних легенд…
За період після «звернення» пані губернатори були перенесені пам’ятники з центральних площ у місті Сквира, смт. Володарка, демонтовано у Іванкові, Макарові, Ставищі, Тетієві…
Іванківським райкомом Компартії України з цього приводу прийнято звернення до своїх земляків:
Шановні земляки!
Як ми вже вас інформували, наші Іванківські „керманичі” в ніч з 11 на 12 вересня цього року по-варварськи демонтували пам’ятник В. І. Леніну в центрі Іванкова. Їх не зупинило, що сотні жителів селища, незважаючи на свої політичні погляди, підписалися під зверненням до нинішньої влади не робити цього ганебного дійства. Як не зупинило й те, що районні організації Комуністичної та Соціальної партії України, районна Рада ветеранів війни та праці, районна організація „Діти війни” також виступили з такою вимогою.
В бажанні вислужитися перед продажними проамериканським режимом, зберегти за собою, а то й одержати нові теплі крісла, вони поглумилися над такою історією, пов’язаною з іменем В. І. Леніна бойовими і трудовими подвигами наших батьків і дідів.
Нагадаємо хронологію цього дикунства. 18 липня 2008 року. Сесія Іванківської районної Ради на пропозицію депутата Грибака Ю. М. вирішила „Рекомендувати Іванківській селищній Раді прийняти рішення щодо перенесення памятника Леніну В. І. з центральної площі в інше місце (до парку чи музею) голова Ради М. М. Василенко”.
9 вересня 2008 року. Іванківська селищна Рада вирішила: Прийняла рішення № -26-1497 від 9 вересня 2008 року „Про перенесення пам’ятника В. І. Леніну в місцевий парк до краєзнавчого музею” селищний голова Л.Андієвська . про обидва прийняті рішення було повідомлено в районній газеті „ Трибуна праці”.
Назвемо депутатів, представників політичних сил, які голосували за ці злочинні рішення: „Народний союз – Наша Україна (в повному складі); Блок Ю. Тимошенко (за виключенням депутата Білонога В. П.); Партія регіонів (в повному складі); Блок В. Литвина (в повному складі); Соціалістична партія (за виключенням депутатів Зіняка І. Л., Марченка М. В.), а також члена представників дрібних партій. ”
Ці голосування чітко показали хто є хто. Нагадаємо, що до тепер на пам’ятники і твори В. І. Леніна піднімали руку лише фашисти.
Далі більше. Прийшло півтора місяця від демонтажу пам’ятника, але в парку його так і не встановлено, як було обіцяно. На наші офіційні звертання з цього питання відповідей не одержуємо. Напрошується запитання – хто ж нами керує? Серйозні люди чи безвідповідальні пустомелі, які не здатні виконувати навіть власні рішення?
Інформація для роздумів вам, шановні Іванківці.
Іванківський райком Компартії України
В Миронівці пам’ятник Леніну взагалі був зруйнований по-бандитські – невідомі зачепили його машиною і стягли з постаменту, при тому зруйнувавши. Миронівська комуністи влаштували акцію протесту – розбили агітнамети, виставили транспаранти, збирали підписи. А також встановили на постамент бюст Ілліча. Сесія міської ради прийняла рішення «засудити вандалізм» (це ж треба мати стільки цинізму – одною рукою руйнувати, а іншою сльози за зруйнованим втирати!), але потім її представники чіплялися до комуністів: хто вам дозволив бюст встановлювати? Невдовзі і бюст був скинений з п’єдесталу - як завжди, вночі. Взагалі всі дії по демонтажу пам’ятників, як правило, відбувалися вночі – тоді, коли й годиться робити бандитські справи. То як назвати інакше нинішню владу, як не бандитською?!
Так само по-бандитські, за одну ніч були зняті бюсти Леніна в селах Броварського району. Те ж саме відбувалося і в Білоцерківському районі.
А от в Броварах, коли місцеві комунальники з незрозумілих причин обнесли пам’ятник Леніну парканом, місцеві комуністи зреагували миттєво. Біля пам’ятника з’явився партійний намет, делегація міськкому пішла на прийом до міського голови, який заявив, що ні сном ні духом про цю подію не відає. Врешті-решт, при допомозі випадкових перехожих – молодих хлопців, комуністи повалили той паркан. Комунальникам, що саме під’їхали, залишалось тільки повантажити його на машину. Отож «броварський Ленін» поки що на місці.
Вдалося також відстояти пам’ятник у Переяслав-Хмельницькому. Завдяки проведеній акції протесту, організованій місцевими комуністами в день проведення сесії міської ради, на порядок денний якої «помаранчеві» депутати винесли питання щодо демонтажу пам’ятника Леніну, а також зваженій позиції більшості депутатського корпусу і особисто міського голови, що не побоявся виступити перед учасниками акції, пам’ятник залишено (принаймні, поки що) в спокої. «доки хоч одна людина в місті приходитиме до пам’ятника і покладатиме квіти – чіпати його ніхто не буде» - така думка домінувала серед тих, хто в той день приймав рішення у міськраді.
Нависла загроза над пам’ятниками в Білій Церкві і Борисполі. Прикриваючись нібито суто господарськими міркуваннями – «необхідністю реконструювати центральну площу» - міська влада протягує питання про перенос пам’ятників у інші місця. Звісно ж, комуністи і ветерани Білої Церкви та Борисполя активно протестують проти цього і готові вдатися до радикальних дій у випадку початку реалізації таких підступних планів.
Антикомуністична інтелігенція прокладає шлях неофашизму?
Недремне око «бдителів за ідеологічну чистоту українських міст і сіл» в особі групи академіків, героїв та іншої творчої еліти зазирнуло в затишну Баришівку, де влада поки що не хоче плямувати руки політичним вандалізмом. Звертаючись до голови Баришівської райдержадміністрації, вони закликали «подати приклад очищення від символів тоталітаризму». Гірко, але серед підписантів – і прізвище Бориса Олійника. Ідейно-політичні блукання «українського православного комуніста» закінчились логічно – в антикомуністичному болоті.
Не відаючи ситуації на Київщині, вони обурюються, що тут «у кожному райцентрі стоять пам’ятники Леніну». Панове! Ви дуже відстали від життя. Ваші політичні забаганки на Київщині з успіхом реалізовані помаранчевою пройдисвіткою Ульянченко. А за кожен з тих нечисленних пам’ятників, що залишились, ми будемо битись – в переносному, а якщо потрібно – і в прямому значенні.
Кожній людині, що вміє спостерігати і аналізувати, зрозуміло – пам’ятники Леніну – лише початок. Адже в деяких райцентрах вже приймають рішення демонтувати танки-пам’ятники, що визволяли ці райцентри. Що – танки теж символи тоталітаризму? А далі – буде як у Прибалтиці: розкопані могили радянських воїнів і пам’ятники «націонал-есесівцям» на їх місці. Адже музей «радянської окупації» вже є, отже – мусять бути і радянські окупанти. Чим на цю роль не підходять воїни червоної Армії? Адже вони боролися з «борцями за вільну Україну» - вояками УПА.
Якщо справа піде так далі – через кілька років з’являться на священній землі Київщини камінні петлюри і бандери, шухевичі і стецькі, інша націоналістична наволоч, що вмивала в свій час у ріках крові свої хворобливі маніакальні амбіції. Їхню ксенофобську, а то й взагалі відверту ідеологію нині намагаються «причесати» і «модернізувати», подати у вигідному світлі для ідейно незрілих підростаючих поколінь. Страшно подумати, що станеться з Україною, якщо молодь клюне на цю наживку, а старше покоління байдуже промовчить!
«Совість нації» - інтелігенція, що з виряченими очима закликала в свій час трощити радянську владу і соціалізм, в більшості своїй нині понуро мовчить – розчарувалася в усьому. Але купка «активістів» типу Яворівського, міняючи десяту партію і двадцятий прапор, вперто тягне суспільство болотистим націоналістичним шляхом. Час нині благодатний для них – Сам Верховний – їхній благословитель і покровитель! Але хай пам’ятають ті, хто лицемірно осіняє хресним знаменням свої чорні діла, біблійне: «Сіючий вітер – пожне бурю!».
|
