Минула неділя була багата на події світового масштабу, котрі тим чи іншим чином впливають на розвиток подій в Україні. Центральне місце, безумовно, належить самміту «Великої вісімки»  у м. Хайлігендамме, Німеччина, яке поступово перебрав на себе «Міжнародний економічний  форум» в Росії у Санкт-Петербурзі, а потім і неформальний самміт Союзу незалежних держав, що зібрав за одним столом дванадцять Глав країн-участниць СНД. Був там, на самміті СНД, і Президент України Віктор Ющенко…

 САММИТ "G8" ИЛИ ФЕНОМЕН ПУТИНА!

Цар Путін, Буш-молодший і Стара Європа … і десь там Україна 

Минула неділя була багата на події світового масштабу, котрі тим чи іншим чином впливають на розвиток подій в Україні. Центральне місце, безумовно, належить самміту «Великої вісімки»  у м. Хайлігендамме, Німеччина, яке поступово перебрав на себе «Міжнародний економічний             форум» в Росії у Санкт-Петербурзі, а потім і неформальний самміт Союзу незалежних держав, що зібрав за одним столом дванадцять Глав країн-участниць СНД. Був там, на самміті СНД, і Президент України Віктор Ющенко… 

Самміт «G-8». Це раніше, як згадують експерти, під час перших зустрічей глави держав, урядів демонстрували документи безпосередньо за столом. Сьогодні більшість роботи проводиться ще до самміту. Володимир Путін вчиняє психологічно вивірений політичний крок – збирає напередодні самміту представників провідних ЗМІ країн «Великої вісімки», тим самим надиктовує питання учасникам самміту і дає зрозуміти усім зацікавленим особам свою, Кремля, Росії, позицію. Він говорить у Москві і він говорить у Хайлігендаммі. Це інші промови, адже по різному сконструйовані, єдині в одному – у вірі Путіна, що Росії немає необхідності повертати статус «Великої держави», вона його і так має.  В Кремлі він жорсткий, масштабний, і водночас дозволяє собі й кепкує: «Я про пострадянський простір взагалі вже не говорю.

Була одна надія на хлопців з України, проте і ті просто себе дискредитували, там справа йде просто до суцільної тиранії. Повне порушення Конституції, всіх законів і таке інше. Після смерті махатми Ганді і поговорити немає з ким». Посил Бушу-молодшому, Держдепу США і англо-американській розвідувальній спільноті. Україна тут ні до чого, у спрямованості, не в сенсі послання, звісно. В Німеччині він конструктивний, він говорить про військові бази – в Румунії і Болгарії, про два позиційних району – локатор у Чехії і ракетні системи у Польщі, проте він веде мову і про демократію, про принципи, про відносини, в т.ч. і на міжнародному рівні. «Давайте не будемо лицемірити з приводу демократичних свобод і прав людини. «Міжнародна амністія» взагалі робить висновок про те, що Сполучені Штати являються сьогодні головним порушником свобод і прав людини у глобальному масштабі. Такі ж  претензії і до Великобританії є, і до Франції, і до Федеративної республіки Німеччини. Є претензії і до Росії», - він серйозний як ніколи, проте все той же Путін: «Подивіться, як працює поліція в європейських країнах. Кийки, сльозогінний газ, електрошок (в Німеччині 70 чоловік померли від застосування електрошоку), гумові кулі. У нас є приказка: «Неча на зеркало пенять, коли рожа крива!». 

Володимир Путін не випадково «підвищує градус» антизахідної риторики, це не тільки елемент вельми добро прорахованої PR-кампанії, яка може бути підтверджена вагомим аргументом - ядерними ракетами. Він явно виграє, він попереду і намагається запроторити старі і запровадити нові, свої, правила гри на світовій арені. І це не тому, що США намагаються розташувати у Східній Європі системи ПРО, мов би то для захисту Заходу від майбутньої загрози ракетно-ядерного нападу з боку Ірану, що носить сумнівний і провокативний характер, а через те, що Путін, Росія, сьогодні здатна зробити подібні заяви. Заяви Президента Росії свідчать про стратегічну визначеність, підкріплену далекоглядністю Кремля у розбудові трикутника Індія-Росія-Китай за цивілізаційно-утворюючою ознакою.  

Вельми цікавий матеріал з’являється в The Guardian «Росія і «Велика сімка», де анонімний автор намагається незаангажовано підійти к аналізу новітньої історії Росії. «Коли Росія порозпахувала свої двері й вікна назустріч Заходу (і пробила велику дірку у власній крівлі), вона відчула катастрофічну втрату суверенітету над своєю власною територією і пережила крах більшої частини своїх інститутів. Небагато можна найти країн, які погодилися б віддати ті секрети, які видала Росія у посткомуністичний період, практично нічого не отримавши в замін, окрім корисливих порад зі сторони інших держав, - констатує The Guardian. – Зараз же маятник колихнувся у протилежний бік, і сьогодні в країні тон задає замішаний на ксенофобії агресивний націоналізм. Росією зараз править уже не вічно п’яний президент, президент - надто тверезий».  

Сьогодні вже не стоїть питання, чи повинні у клуб провідних країн світу увійти Індія і Китай, а він розширитися до «G-9», «G-10», питання лише в тому – коли це станеться. Генрі Кіссінджер, американський політик «старої закалки», на сторінках Die Presse констатує, що сьогодні слід підлаштовуватися під нову реальність - нині  центр тяжіння зсувається від Атлантики до Тихого океану. «Жодна держава в світі, - розмірковує Генрі Кіссінджер, - не повинна заявляти про те, що вона спроможна керувати всім світом. Навіть якщо у неї достатньо влади для цього, ніхто не може бути наділений розумом чи силою для подібного міроприємства». 

США, які тривалий строк свого короткого життя, адже як держава народилися наприкінці ХVІІІ сторіччя, коли вже інші не те що країни, цивілізації зазнали злетів і падінь тернистим шляхом історичного поступу, слідували тому ідеалізованому вибору свободи, сполученому з відчуттям постійної небезпеки, що ніс Новий Світ біженцям Старого Світу, відчувши смак всеохоплюючої влади з перемогою у Другій світовій війні, відмовилися від політики ізоляціонізму на користь імперським амбіціям.

Відтоді імперські амбіції США – це зовнішній вектор невпинного агресивного розширення, під який щоразу підлаштовують умовний внутрішній. «Професор Дж. Най-молодший, заслужений професор Гарвардського університету, автор багатьох робіт з політології, зокрема «Soft Power: The Means to Success in World Politics» («М’яка сила: засіб домогтися успіху у світовій політиці»), у середині 2006 р. констатує: Президенти часто надають перевагу відносній свободі, якою вони користуються у зовнішній політиці, гнітючій невдоволеності результатами політики внутрішньої». Буш-молодший - не виняток.  Джордж Буш-молодший. Про нього і він сам про себе.

The Economist пише, що Буш «одержимий ідеєю ввійти в історію як президент-«реформатор»: не просто хранитель статус-кво, подібно до Білла Клінтона, а як людина, що здібна змінити хід історії». Екс-радник двох президентів США Генрі Кіссінджер підтверджує: «Мова йде не про передвиборчу кампанію, а про те, як він (Буш-молодший – ред.) увійде у підручники історії».  Аналізуючи якості лідера, здібності залучити на свою сторону прихильників як дома, так і за кордоном, Дж. Най-молодший у статті «Лідерство у перетвореннях і національна стратегія США» доходить висновку, що такими є:

• По-перше, це політичне бачення – здібності змалювати надихаючу картину майбутнього… Ефективне бачення складається у точному діагностуванні ситуації у світі, встановленні балансу між реальністю і ризиком, між ідеалами і можливостями…
• По-друге, це емоційний інтелект, знання себе і самодисципліна, що дозволяє лідерам задіяти особисту принадливість. Задля вміння справляти враження потрібні деякі таланти, що властиві добрим акторам…
• Ще три якості тісно пов’язані з використанням лідером жорсткої сили. Організаторський хист – вміння президентом керувати урядовими структурами, включаючи радників, для того аби забезпечити надходження достовірної інформації про закладені фактори і результати прийнятих рішень. Без добрих організаторських здібностей президенти можуть легко потрапити у пастку для королів, коли їм будуть говорити тільки про те, яке гарне їх нове плаття.
• Очевидна необхідність у політичному професіоналізмі – мистецтво знаходити засоби у відповідності до наміченої цілі чи-то шляхом умовлянь, чи-то вдаючись до підкупу чи погроз. Президент не може діяти тільки в інтересах вузького кола своїх прихильників; йому необхідно розвинути успіх з метою накопичення політичного капіталу і розширення кола послідовників…
• І на кінець, для успіху на поприщі зовнішньої політики необхідно те, що теоретики лідерства у бізнесі називають «контекстуальним інтелектом», - здатність розбиратися в перипетіях мінливої обстановки і узгоджувати наявні ресурси з поставленими завданнями, рухаючись скоріш за течією подій, аніж проти неї. Контекстуальний інтелект дозволяє діяти лідеру за натхненням, в основі якого лежить «добре поінформована» інтуїція, що, на думку Бісмарка, входило в обов’язок державного діяча, - вслуховуватися в ходу Бога по історії і спромогтися учепитися за край його одіяння.

 Професор Дж. Най-молодший з сумнівом визнає: «Високопоставлені урядові чиновники впевнені, що запропонована Бушем агресивна демократизація виявиться успішною і наступному президентові доведеться у цілому притримуватися нової бушевської стратегії… Однак при аналізі лідерства, а також зусиль минулих президентів з перетворення національної стратегії США, виникає сумнів, що історія виявилася настільки прихильною до Буша». 

На відміну від США, Володимиру Путіну, попри чисельні внутрішні проблеми, вдалося наявний внутрішній вектор продовжити зовнішнім. Мабуть, саме в цьому «феномен Путіна». Він звертається до історичного коріння нації, відроджує духовність.  Він спирається на православну віру, руську культуру і віковічні національно-державні традиції. Він стурбований, він говорить про необхідність переносу останків Юрія Долгорукого, «засновника» майбутньої столиці Росії, із Києва до Москви. Він об’єднує «руський світ» через уже возз’єднану Руську православну церкву. «Рішимість і сміливість на стороні Путіна», - одноголосно твердять Західні ЗМІ. 

«Вам ніхто не повинен пояснювати, що імперії валяться, – розмірковує Держсекретар США з 1973 по 1977 рр. Генрі Кіссінджер. - Якщо ви знаходитеся в Америці, то ви керуєте народом, у якого немає безпосереднього досвіду у зовнішній політиці і детальних знань про неї. Я гарантую вам: якщо ви покажете 435 членам палати представників США географічну карту з позначеними кордонами і попрохаєте їх нанести на карту п’ятнадцять провідних країн світу, навіть 10 з них не будуть здатні зробити це». Ні блокова, ні «демократична» дисципліна не спрацьовує. Стара Європа все виразніше починає діяти у відповідності виключно зі своїми національними інтересами. Конформістська ідеологія спрацьовує, і то лише умовно, у середовищі нових членів НАТО і ЄС. 

Відтак США, налякані, розгублені, і вельми стурбовані активністю Росії на міжнародній арені, амбіціями Китаю, Індії. Збігнев Бжезінський, американський політолог, в своїй статті «Як уникнути нової холодної війни» в Time говорить, що «Америка повинна наполягти на ратифікації Росією Європейської енергетичної хартії, аби розвіяти побоювання відносно енергетичного шантажу. США слід продовжити терпляче встроювати Україну в західний світ. Тоді Росії доведеться піти слідом за нею, адже інакше вона ризикує опинитися в ізоляції між європейсько-атлантичною спільнотою і могутнім Китаєм». Він наполягає на політиці зв’язування, контрольованого утягування Росії до Заходу через і завдяки Україні.

Це той самий Збігнев Бжезінський, який у своїй роботі «Велика шахівниця» наголошував: «Україна, новий і важливий простір на євразійській шаховій дошці, являється геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, проте тоді вона стала б азійською країною». «Співпрацю і відсіч», - так характеризує  офіційний Вашингтон свої відношення із Росією. Росія ж діє активно, вишукано, наступально.

Сенсаційні пропозиції Володимира Путіна щодо використання Габалінської РЛС в Азербайджані приголомшують Буша-молодшого. (Так і хочеться виголосити: «Ай да Путин! Ай да сукин сын!».) У Дж. Буша-молодшого «скрутило живіт». Білий дім виявляється неготовим до ініціатив Москви – інформаційно-психологічна атака на Кремль захлинається. Лише через день озивається глава Держдепу Кандоліза Райс, наголошуючи, що «Вашингтон продовжить розгортання американських ПРО в Європі», адже питання слід розглядати в площині «географії і геометрії». Зрозуміло, Білому дому політично важко відмовитися від ідеї установки РЛС в Європі, адже доведеться визнати, що заявлені цілі не відповідають дійсності.

Сполучені Штати опинилися заручниками своєї ж мотиваційної частини щодо загроз від Ірану і Північної Кореї.  Все впевніше звучать твердження про крах глобального світопорядку, що скроєний за американськими лекалами. Однополярний світ не відбувся – це зрозуміло. Він і не міг відбутися. І не стільки-но, що за умов глобалізації навряд чи знайдеться хоч одна країна, котра зможе свою військово-політичну, фінансово-економічну та іншу ресурсну, в т.ч. демографічну і інтелектуальну, міць протиставити усьому світові. Є Росія, «наділена інтелектуальним і духовним потенціалом, економічною потужністю, природним ресурсом і географією». Американізм загрозливий і інтелектуально ущербний. Важко відповісти: вірять чи ні у демократію в США, проте однозначно: експорт демократії, політика державного месіанства – це ні що інше, як просування своїх інтересів. Парадигма конкуренції була підмінена міфом про вищість США і зверхність «цивілізованого Заходу».

Володимир Путін порушив змову з ідеалізації, міфологізації демократії по-американськи. Європа чекала цього, жадала «Мюнхенської промови», і Путін відчув це. І ми почули не тільки про Гуантанаму, а і про секретні тюрми НАТО в Польщі і Румунії, керівники країн яких знали про їх наявність, де різноманітним тортурам і катуванню піддаються десятки і сотні таємно викрадених людей, і мовчали. Світ зрозумів, що імплімінтація демократії по-американські – це не тільки ринкова економіка, а це й Ірак і бомбардування Югославії. Сьогодні Росії виставляють завищенні і односторонні вимоги. Росія ж ставить перед собою завдання на реанімацію національно-орієнтованої і соціально-відповідальної політики. До речі, нинішній розвиток ситуації в Україні вказує на наявність стійких кліше і незмінність стереотипів, утілення того самого найгіршого, що уособлювала собою радянська тоталітарна система. Приходить розуміння того, що за таких політиків і такої політики очікувати принципово нового осмислення політичного, економічного і соціокультурного дискурсу сучасності у середовищі української політичної еліти й годі чекати.

Системоутворюче ядро більшості представників сьогоднішнього політикуму – соціал-дарвінізм і декларативна популістська демагогія. Історична перспектива України в очах таких політиків – це Вони при Владі.  Путін… Кремль… Росія… Здається, Росія і тільки Росія (більш ніхто не здатен) готова найближчим часом відповісти «демократичній» Америці так, як та відповіла Британії у 1776 році: звинуваченням у зраді власним ідеалам і рухом «у підтримку універсальних прав і свобод». Відбувся XI Петербурзький міжнародний економічний форум. На його відкритті віце-прем'єр РФ Сергій Іванов пообіцяв, що за розмірами ВВП Росія до 2020 р. увійде в п'ятірку найбільших економік світу, а ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності складе до 2020 р. близько 30 тис. дол. у цінах 2005 р. Не менш 50% громадян Росії до 2020 р. складуть середній клас, а якість їхнього життя наблизиться до показників середнього класу розвинених країн. За його словами, половина економічно активного населення буде мати вищу професійну освіту, за якістю наближену до середніх показників країн ЄС. Сергій Іванов відзначив, що настільки високі орієнтири на майбутнє обумовлені реальною оцінкою власних можливостей і природних переваг Росії.

Він наголосив, що підсилиться вплив постіндустріальних сегментів економіки. Росія займе лідируючі позиції на ринках високотехнологічної продукції як мінімум по 4-6 пунктах. «Це ядерна енергетика (атомні реактори й технології), авіабудування (цивільні й військові літаки), суднобудування (криголами, наукові судна, газовози, судна для освоєння шельфу й класу «річка-море»). А також виробництво ракетоносіїв і космічних апаратів, послуги космічних запусків, програмне забезпечення, нанотехнології», - вказав він.За словами першого віце-прем'єра, обсяги послуг зв'язку в порівнянні з 2006 р. збільшаться більш ніж в 14 разів, а ринок інформаційних технологій зросте більш ніж в 2 рази.

Закінчився неформальний самміт Союзу незалежних держав. Президент України Віктор Ющенко в Санкт-Петербурзі після завершення неформальної зустрічі Глав держав-учасниць СНД окрім ряду ініціатив зазначив, що Україна внесла свої пропозиції до проекту Концепції подальшого розвитку Співдружності, зокрема і таке: «Сьогодні кожна країна-учасниця СНД внесла свої пропозиції до першого варіанту Концепції. Україна внесла серйозний пакет, який, по суті, є альтернативним варіантом».  P.S. Хочеться сподіватися, що радикальні політики відмовляться від недоречного зараз і тут гасла отця-засновника США Томаса Джефферсона: «Древо свободи час від часу повинно бути освіжено кров’ю патріотів і тиранів. Кров – природне удобрювання свободи», що Україні ще належить відіграти свою позитивну роль у складному процесі становлення нової архітектури міжнародних відносин, в результаті якого сформуються нові параметри існування світових цивілізацій. 

Віктор Вірний, «Фундація Аналітичної Думки» для Центру політичного прогнозування

WWW.UA-PRAVDA.COM