Дострокові вибори визнані такими, що відбулися. Безумовним переможцем виборів стала Юлія Тимошенко на відміну від Партії Регіонів і пропрезидентського блоку з десяти партій. Партія Регіонів програла, навіть за умов своєї першості і нинішньої, порівняно з попередніми, 2006 року, виборами до Верховної Ради, більшої підтримки виборців. Приголомшені нищівною поразкою НУ-НСівці по одинці і групами висловлювали, підлещуючись, приязнь переможниці, твердили про непохитність попередніх домовленостей і поздоровляли з прем’єрством. Віктор Ющенко, посоромлений, зберігав таке незвичне для останніх місяців мовчання.

В. ВІРНИЙ: ВИБОРИ В СУСПІЛЬСТВІ СОМНАМБУЛ!!!  

Дострокові вибори визнані такими, що відбулися. Безумовним переможцем виборів стала Юлія Тимошенко на відміну від Партії Регіонів і пропрезидентського блоку з десяти партій. Партія Регіонів програла, навіть за умов своєї першості і нинішньої, порівняно з попередніми, 2006 року, виборами до Верховної Ради, більшої підтримки виборців. 

Юрій Луценко, вітаючи переможницю, так припадав до руки Юлії Володимирівни, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що визнає свою підпорядкованість лідерці БЮТ і готовий підтримати її у будь-яких кроках і прагненнях, що, здається, зняв всі питання щодо створення «демократичної коаліції».  

Приголомшені нищівною поразкою НУ-НСівці по одинці і групами висловлювали, підлещуючись, приязнь переможниці, твердили про непохитність попередніх домовленостей і поздоровляли з прем’єрством. Віктор Ющенко, посоромлений, зберігав таке незвичне для останніх місяців мовчання.  

Координатор проекту під назвою «Дострокові вибори до ВР – дострокові вибори Президента» теж на публіці не з’явився. Він, Віктор Балога, знову тримає розвиток ситуації у своїх руках. Подальша доля Ющенка нині як ніколи залежна від Глави його Секретаріату. 

Віктор Ющенко послідовно, крок за кроком, від указу до указу просувався до своєї поразки. Саме своїми руками і зусиллями Секретаріату простелив Тимошенко шлях до перемоги.  Ніхто не акцентує увагу, але факт, що нинішні чотирнадцять з надлишком «переможних» відсотків пропрезидентського блоку НУ-НС треба розділити на цілу купу партій, їх лідерів, які за посади і місця у майбутньому парламенті зрадили своєму електорату, нації і Україні в цілому. Суттєво й те, що частка цих «переможних» належить, безперечно, особисто Віктору Андрійовичу. 

Чи передбачав такий розвиток ситуації Президент? Не очікував – так. Передчував – безперечно. Тому і вів Віктор Балога від імені Глави держави сепаратні перемовини з Борисом Колесніковим. Отже, не все так просто… Здавалось би виграла ще одна особа – Володимир Литвин. Проте цей виграш більш ніж умовний. Формально Президент поза процесом, над процесом. Реалії ж - інші. Віктор Андрійович вирішуватиме, з ким йому комфортно – більш передбачувано і менш ризиковано -  йти на президентські вибори. От і регіонали, лише отримавши результати екзит-полів, одразу і всі без винятку заявили про готовність до створення «широкої коаліції». 

Програли біло-блакитні… І їх програш був передбачений заздалегідь. Він почався ще за моменту ситуативної коаліціяди – Партія Регіонів спільними з БЮТ зусиллями долає вето Президента на Закон про Кабмін та підтримує Юлію Тимошенко у проштовхуванні не маючого нічого спільного з принципами демократії Закону про імперативний мандат для місцевих рад.  

Отже у прагненні закріпити свою присутність у владі, задля короткочасних перспектив Партія Регіонів втрачає стратегічні переваги. І далі ПР  зосереджується довкола укрупнення і зміцнення своїх бізнес-структур, коли зусилля необхідно було докласти для відновлення морально-психологічного стану суспільства і духовного потенціалу нації.  Ніхто не замислюється, що суспільна стабільність, на яку вони так покладаються, можлива лише, ну хоча б за умов збільшення ВВП до рівня з доходом на душу населення у 8-10 тисяч доларів США, проте не за умов швидкого збагачення невеликої купки олігархів і загального зубожіння населення, а через створення умов для становлення суспільної верстви так званого «середнього класу».  Нікого не цікавить надзвичайно роздутий бюрократичний апарат, чисельна кількість міністерств, відомств, комітетів і управлінь, котрі не тільки дублюють один одного, а й виконують не притаманні державним установам функції. Кабмін виявляє неспроможність протистояти бюрократизації, а під час розгортання політичної кризи, ще й сприяє їй.  

Невиправної помилки припустилася Партія Регіонів, зголосившись іти на дострокові вибори. Адже у разі відмови підкорятися нахабному шантажу, коаліціянти отримували б карт-бланш. Партія Регіонів в особі Віктора Януковича показала слабкість. А, як відомо, один раз виявиш слабкість – будеш вимушений поступатися постійно.  І ніякі пояснення на кшталт: «Коли ми побачили, що ця помаранчева команда разом із білим братством підуть на все, що завгодно, навіть на громадянський конфлікт, і, не дай Боже, на громадянську війну, ми прийняли рішення йти на вибори» - не послуговуватимуть виправданням.  

Відбилося все – і зміна партійного менеджменту, і реорганізація у сфері партійного будівництва, нескінченні внутрішньопартійні чвари й інтриги, і заява Януковича про вихід із виборчого процесу, що так і зависла у повітрі, не будучи підтримана однопартійцями. Вихід із виборчого процесу - це був шанс, останній… Але не остання помилка Регіонів…  

Залишається відкритим питання щодо реалізації передвиборчих зобов’язань, тягар яких лягає на майбутнього прем’єра. Адже, одне – купувати «Український прорив», «План Маршала», декларувати соціальні ініціативи, інше – виконувати обіцяне. Відтак може виявитися передчасним поздоровлення Луценком Тимошенко з прем’єрством.  

Ще достатньо часу – від моменту переліку голосів виборців, прийняття присяги новим депутатським складом і до створення коаліції – ейфорія перемоги вщухне.  

Юлія Володимирівна цілковито здатна дослухатися до своїх радників і віддати портфеля Глави Уряду, ну скажімо, тому ж Арсенію Яценюку, разом з відповідальністю за все наговорене. Свою ж «президентську карту» розіграти з посади спікера. 

В той же час, поза межами здорового глузду витрати на цю виборчу кампанію, вимагають від лідерки БЮТ володарювання у самому сенсі цього слова. Отже відмови Юлії Володимирівни від посади Прем’єра, як і від створення Кабінету Міністрів не до своєї подоби, годі й чекати (не тільки необхідно повернути витрати на цю кампанію, гроші потрібні й на наступні президентські перегони).  

Зрозуміло, що за умов здобуття Тимошенко посади Глави Уряду не має жодного сенсу підтримувати варіант конституційної реформи від Секретаріату, який передбачає послаблення прем’єрських повноважень на користь Президента, хіба що Віктору Балозі вдасться запевнити Юлію Володимирівну у своїй підтримці її президентських устремлінь.  

В свою чергу у Тимошенко є розуміння того, що посада Глави Секретаріату за Віктором Балогою не закріплена довіку, та й останній сам не проти випробувати долю у боротьбі за «гетьманську булаву», не говорячи про те, що йому, як на її думку, взагалі довіряти не можна. Звідси, Юлії Володимирівні залишається лише одне, – як завжди, покладатися на себе і своє передчуття. 

Суспільство… Воно отримало те, на що погодилося: штучно створений Хаос, що призвів до політичної кризи, і дострокові вибори, котрі не принесли принципових змін, адже розклад залишився той самий - 50 на 50.  

І це не дивно, адже технології превалюють над ідеями, іміджі лідерів складають основу партій, форма підміняє собою зміст. Місця немає лише інтересам України. В основі - непримиренний конфлікт різних груп олігархічного капіталу у боротьбі за перерозподіл сфер впливу. 

Амбітність персоналій загрожує національній безпеці. Протистояння ставить під питання цілісність країни. Нація ж приймає, а це значить – схвалює, санкціонує, підтакує. Вона, нація, утверджує своєю згодою, що у боротьбі за владу можна нехтувати мораллю і топтатися по споконвічним цінностям.  

Вона визнає за нормальне, що Влада, нинішня політична еліта країни представлена людьми, світогляд яких лежить у площині матеріальної вигоди; що люди, які змінюють один одного біля «державного керма», за великим рахунком, володіють цією країною. Вона приймає що разову, від виборів до виборів, поляризацію суспільства за географією, світоглядними, культурними, мовними, конфесійними ознаками.

Дострокові вибори не усунули причини дуалізму влади, не розв’язали проблеми, не вирішили і не могли розв’язати політичну кризу. Якість парламентаризму - під питанням. Політичні партії залишилися іграшкою в руках олігархів. Політична географія стала відбитком суспільної свідомості. Політична структуризація підтвердила, що нині дві верстви населення впливають на результат вибору нації: невеличка купка крупних власників, з одного боку, і шар громадян, у різному ступені просякнутих маргіналізацією, аж до люмпенізованого прошарку, - з іншого.  

Вибори підтвердили, що сьогоднішня влада спирається саме на ці більш-менш оформлені соціальні страти – на крупних власників і маргінало-люмпенізований (особливо у плані ментальності) суспільний елемент.  На відміну від олігархів, котрі використовують партії у якості інструмента лобіювання власних бізнес-інтересів, і свої «ідеологічні» уподобання виявляють у відповідності до бізнес-перспектив, маргіналітет (тобто позбавлений повноцінних зв’язків із суспільством шар громадян) складає соціальну і електоральну масу, якій властиво метушитися і кидатися з одного боку в інший, від одного політичного полюсу до другого, висловлювати свою палку любов сьогодні одному лідеру, завтра – іншому.  

Суспільство сомнамбул і безвідповідальності… Перманентна криза… Вона пожиратиме суспільство, націю, державу... Сьогодні від громадянського протистояння нас врятовує лише бажання жити в мирі і злагоді – ментальний стрижень нації. Врятовує поки що…

Віктор Вірний, політолог, «Фундація Аналітичної Думки». 

Спеціально для Центру політичного прогнозування WWW.UA-PRAVDA.COM