Крейсер «Жовто-синя Україна» був старенький, із совіцького сторожовика перероблений. За комуняцьких часів на ньому турецьких браконьєрів ганяли щоб вони камбалу у радянського народу не крали. Потім Радянський Союз розпався. Постали незалежні одна від одної Росія і Україна, і московський президент Єльцин – теж перероблений, тільки не зі сторожовика, а зі Свердловського секретаря обкому, взявся пропивать бувший союзний флот. І якось пропив «Жовто-синю Україну», яка ще не знала, що вона «Україна», та ще й жовто-синя, а називалася просто «СтАрАжевой кАрАбль «Гремящий», українському президенту Кучмі. Прямо так у Кремлі і пропив. Як-то кажуть, не приходячи до тями.

КРЕЙСЕР "ЖОВТО-СИНЯ УКРАЇНА" 

Крейсер «Жовто-синя Україна» був старенький, із совіцького сторожовика перероблений. За комуняцьких часів на ньому турецьких браконьєрів ганяли щоб вони камбалу у радянського народу не крали. Потім Радянський Союз розпався. Постали незалежні одна від одної Росія і Україна, і московський президент Єльцин – теж перероблений, тільки не зі сторожовика, а зі Свердловського секретаря обкому, взявся пропивать бувший союзний флот. І якось пропив «Жовто-синю Україну», яка ще не знала, що вона «Україна», та ще й жовто-синя, а називалася просто «СтАрАжевой кАрАбль «Гремящий», українському президенту Кучмі. Прямо так у Кремлі і пропив. Як-то кажуть, не приходячи до тями.

Коли вранці він очумався у калюжі своєї блювотини і коньяку в Георгієвському залі Кремля, то й не пам’ятав, що ще вчора був у нього той «Гремящий». І навіть, кому пропив, не пам’ятав. «А с кем мы вчера пили, Виктор Степанович? – спитав він, переплутавши Березовського з Чорномирдіним. -- С каким-то китайцем?» «Сам ты китаец! - подумав Березовський і ще раз пожалів, що президентом Росії не може бути єврей. – Это ничего, что он все бы украл, зато ничего бы не пропил».

А у Кучми в Києві в Маріїнському палаці навпаки було «ликованье». «Бачите, що я вам з Москви привіз? – сказав Кучма своїй дочці і зятю – А ви казали, що ваш папа – дурник! Маємо тепер цілий корабель! Ні, навіть, флот! Тепер ми – морська держава!» Дочка поцілувала татка у щоку, а зять зразу став думати, кому можна таке добро перепродать, оформивши його по документам як баркас, а різницю взявши собі чорним налом.

В українському міністерстві оборони стратегічному виграшу свого головнокомандуючого теж дуже зраділи. «Давайте перейменуємо його у авіаносець!» - сказав один із адміралів, який до незалежності був завідуючим морським клубом у Севастополі і крутив матросам кіно, а за свій «сознательный» перехід на бік української влади зразу виріс з мічмана до контр-адмірала і навчився не тільки колупатися кортиком у носі, а ще й смажити на ньому сало.

«Як ми можемо його перейменувати в авіаносець, коли у нас нема жодного морського літака? – відрізав йому інший український адмірал, який до незалежності був не завклубом, а завскладом, де зберігалися тільняшки й рятівні круги, тому він набагато краще розбирався у військово-морських питаннях і ставився до свого колеги з деякою поблажливістю. – Що на нього сідатиме? Ворони?»

Щоб не справляти ідіотського враження за межами держави і одночасно підняти патріотичні настрої всередині її, пропитий Єльциним сторожовик врешті решт вирішили підвищити у званні до крейсера і перейменувати у «Жовто-синю Україну», призначивши його флагманом незалежного флоту.

Довго дискутували, якою буде форма моряків на новому кораблі. Діячі напівздохлого Руху і інші ультра-націоналісти вимагали, щоб кацапські кльоші для українських матросів обов’язково замінили запорозькими шароварами. Але морські спеціалісти, особливо той досвідчений адмірал, що колись був завскладом, вимагали, щоб то були саме кльоші. «То не кацапські штани! - переконував він. - То такі самі штани, що й на прославленому англійському флоті! А широкі вони знизу, щоб легше з матросів зіскакували, коли корабель тонутиме і хлопці посипляться у воду». «Що ви таке кажете, пане адмірале! – гарячкував у відповідь колишній завклубом. – Наша «Жовто-синя Україна» ніколи не потоне! Вона непотопляєма!»

Щоб не дійшло до розвалу країни на захід та схід, вирішили до всенародного референдуму не видавати матросам штанів взагалі, бо так буде і дешевше для державного бюджету, і страшніше для сусідніх флотів. Щоправда, зять президента тихенько добився, щоб по секретним бомагам виходило, начебто кожному матросу замовили зразу по дві пари штанів – кльоші для повсякденної форми і шаровари – для парадної. Але ні тих, ні других ніхто ніколи не бачив, хоча гроші за штани на рахунок зятівського заводу по виробництву газових труб, які здалеку нагадують надуті вітром штанини, з казни все ж таки перечислили.

Після того, як вирішили питання з кльошами, настав час призначать капітана. Зразу знайшлося багато охочих. Але найсильнішими кандидатами були троє. Один уркаган, який змолоду двічі одсидів за кражі матроських шапок. Другий – колишній бухгалтер, випускник славетного Тернопільського сільськогосподарського інституту, що дає освіту вищу, ніж у Сорбонні, і право керувать будь-яким транспортним засобом від вола до Нацбанку. А третє таке, що й казать страшно – по паспорту, наче баба, та ще й з косою, а по ухваткам хуже любого самого вредного мужика.

Між кандидатами зчинилась бійка. Уркагана підтримувала Москва, бо він дуже добре співав у Кремлі «Мурку», і обіцяв повести «Жовто-синю Україну» курсом норд ост. А, якщо повезе, то навіть перейменувать її у лінкор «Велика Малоросія».

За бухгалтера стояла горою уся ковбойська Америка. Він був дуже близький їй своєю високою культурою – теж змолоду, як і кожний справжній техаський хлопець, крутив хвости телятам і вправляв роги коровам. «Vitya is a real cowboy!» - вирішили у Білому домі і сказали, що будуть помагать йому і звьоздами, і полосами. Єдина проблема була в тому, що незважаючи на високу культуру, Вітя абсолютно не розбирався у морських питаннях і зовсім не розмовляв рідною для кожного справжнього шкіпера англійською мовою. Навіть з американським акцентом не розмовляв! І не розумів ні бельмеса, хоч на пальцях йому ту мову показуй. Щоб пом’якшити якось цю неув’язку, до нього приставили перекладача – здорову мордату бабу з Госдепа, похожу на боцмана, яка должна була розтовкмачувати йому сигнали з центра.

А третього кандидата в капітани ніхто не підтримував. Все життя цей кандидат розраховував тільки на власні сили і мужський ідіотизм. А в науці кораблеводіння вважав себе великим професіоналом, бо ще змолоду, коли був не кандидатом, а баришнею, хлопці катали його по Дніпру на лодочці, хватаючи за попу, а один з них навіть пояснив, що таке природній газ і що з ним можна робити, хоча зразу після того пояснення чомусь втік до Америки без газу, але з панамським паспортом.

В результаті бійки переміг бухгалтер. І як тільки переміг, став ногами спихати все, що міг, з «України» за борт, бо його руки ніколи нічого не крали. Третього кандидата призначили йому старпомом, щоб помагала спихать, і вона зразу од нечистого сумління стала на очах старіти на державній службі, хоча, як і раніше, кокетливо то накручувала, то розпускала косу на голові, запевняючи, що від цих магічних пасів скаче не курс долара, а наповнюється державний бюджет.

А уркагана загнали у трюм, щоб він там керував кочегарами. Бідолаха огризався і час від часу щось булькав знизу і грозився, що виведе народ на палубу. Але йому ніхто не вірив. Бо навіть сам він, коли виповзав з трюму, де крав вугілля для старого крейсерського котла, ходив по палубі у крокодилячих туфлях, і всі бачили, що він не крокодил, а так, тільки прикидається.

І так би вони пливли і далі, якби не стали кінчаться матроси. Більшість з них були переведені на «Жовто-синю Україну» з іншого крейсера – «Червона Україна», який потонув прямо на базі коло стінки причалу од нудьги. Були це люди прості, роботящі. Щоправда, дуже любили випить. І не тільки по вихідним, а й по будням, що не дуже добре позначалося на службі.

А другу, меншу, але дуже свідому (аж до божевілля!) партію матросів, перевели з підводного човна «Галичина», якого ніхто ніколи в очі не бачив – такий він був підводний. Діди цих хлопців колись служили на австро-угорському цісарському флоті, заварюючи кохве панам-офіцерам. І цим дуже пишалися. Хоча брали їх на той флот тільки тому, що вони вміли сплавляти ліс по карпатським річкам. Але на новому місці служби всі вони пнулися чимось командувати і всіх вчити, навіть того адмірала, що був завклубом і сам міг кого-завгодно усьому навчить.

Матроси з «Галичини» і з «Червоної України» трошки недолюблювали один одного. До бійки між ними, правда, не дійшло, бо їх об’єднувало, що в кожному порту, куди заходила з дружнім візитом «Жовто-синя Україна», і червоноукраїнці, і галичани зразу вискакували за борт з криками: «Ще не вмерли!» і пливли до берега, бо штанів їм так і не видали – лише по парі казьонний трусів, оформлених у соковитих національних барвах.

Багато їх при цьому потонуло, бо труси ті були дуже широкі, важкі (схожі на укорочені шаровари) і пекельно тягли донизу. Але дехто все ж таки доплив і розселився по всьому світу од Італії до Аргентини. Один навіть влаштувався показувати бойовий гопак у Японії – в Токійському національному цирку його оформили як клоуна. Самураї аж покачувалися од реготу, коли він сідав голим гузном на бамбукового списа, демонструючи своє мистецтво і козацьке презирство до болю.

Начальство на те масове дезертирство не звертало жодної уваги. Бухгалтер крав ногами ще швидше, ніж раніше, відчуваючи, що час спливає, як морська вода, і його скоро замінять новим капітаном. Помічниця зночі до ранку лазила по чужих кораблях, домовляючись з чужими капітанами, щоб міжнародна капітанська профспілка призначила її замість бухгалтера. А уркаган раптом зрозумів, що море - то не його стихія і просто скис. Одного ранку проснулися од смороду в трюмі, кинулись туди, а там замість уркагана просто стояла стара бочка з солоними огірками, які не годилися, навіть, на закуску.

І тут роздався страшний гуркіт. «Жовто-синя Україна» на повному ходу налетіла на косу Тузла (точніше, на те, що від неї осталося після того, як її розмили своєю дамбою москалі), і стала прямо поперек Керченської протоки. Гору води поперло на палубу. Бухгалтера змило за борт. Він випливав на бочці зі скислими огірками, тримаючи чомусь в руках бджолиний вулик, який невідомо звідки взявся на бойовому кораблі, і верещав: «Рятуйте!» Помічниця, не втрачаючи душевної рівноваги, одчепила з голови косу, пов’язану рятівним кругом, жбурнула її в воду і сама стрибнула услід разом з корабельною касою. Матроси, які ще не встигли повтікати по закордонних портах, зарепетувати. Одні кричали: «Міцніть націю!» Інші: «Дайош федерацію!» Ось-ось мало дійти до бійки. У крейсера відвалилась корма, злетіла з борту табличка з назвою, і од усього цього гармидеру прокинулись у Кремлі двоє якихось людей, і один з них (чи то президент, чи то прем’єр) спитав іншого: «Что там гремит в прихожей?» І почув відповідь: «Да это наш «Гремящий» возвращается на базу»… «Ну-ну», - сказав прем’єр-президент і знову завалився спати, укрившись ковдрою з двоголовим царським орлом.

Олесь Бузина