Не один раз, а довго і наполегливо намагався Юрій Віталійович міфологізувати самого себе. Спочатку як комсомольський активіст, провідник ідеології марксизму-ленінізму в маси. Потім, як антикучмовець, трансформер-соціяліст, «польовий командир» Майдану, «термінатор» - винищувач корупціонерів і ДАЇ, відданий помаранч, що до останнього чіпляється за крісло міністра МВС, хлопчик, здатний вирішувати особисті проблеми Президента. Нині, - як лідер усіх демократичних сил, що здолав усі перешкоди, у першу чергу, Кириленка.

В. ЛИСЕНКО: „КІЛЬКА ШТРИХІВ ДО ПОРТРЕТУ Ю. ЛУЦЕНКА!” 

Вивільнити час, знешкоджуючи помаранчевий міф і руйнуючи міф біло-голубий 

Вивільнити час, знешкоджуючи помаранчевий міф і руйнуючи міф біло-голубий, знівелювавши міф про месіянство Віктора Андрійовича й лідерство Віктора Федоровича, занапастивши міф про Спасителя Юлію Тимошенко й про Зрадника Олександра Мороза, розвінчуючи  міфи ЄС і ЄЕП, НАТО й антиНАТО. Зламати заданий хід подій, і відпустити час. Саме так і ніяк інакше можна припинити «біг по колу», зупинити есхатологічний маятник, урятувати націю, країну, яких усе більше засмоктує реліктовий міф «свої-чужі».  

Новітня історія України – історія продукування одних і тих же міфів?..

 Віктор Ющенко не знищив біло-голубий міф і той, зміцнившись, склав конкуренцію. Суспільство не занапастило комуністичний міф і комунчата повернулися не тільки до Верховної Ради, а й до Влади. Кураж біло-голубий після перемоги-2006 дозволив відродитися помаранчевому міфу.  

Останній, який, здавалось би, давно втратив свою енергетику, став риторикою й перетворився на демагогію, ось-ось «з’їсть» міф національно-патріотичний. Соціалістичний міф, той, про «розвинутий соціалізм», за яким намагалися хоча б тимчасово сховати ідеологічні проріхи поринаючої у безодню країни, виявив не тільки виключну життєздатність, а очолив захист конституційного ладу країни. 

Міф - це те, над чим людина не тільки не хоче думати, а й навіть не замислюється. Міф приймається як презумпція, як постулат, як аксіома, як буття. Міф не маркований. Його не можна ні помацати, ні понюхати, ні на присмак скуштувати. Коли людина опиняється у полі міфу, він (міф) повністю заволодіває нею.  

Потрібна не тільки наднапружена робота мислення аби відрефлексувати цей міф, а й розуміння такої потреби, мотивація, стимул, внутрішня установка. За відсутності таких, лише потужний струс може спричинити зсув суспільної свідомості. 

Нині суспільна свідомість, мов плугом розпушена земля. На зміну міфології деперсоніфікації персональної відповідальності прийшов новий старий міф персоніфікації зрадничества, політичної корупції і, причепом, міф відродження демократичних сил, їх єдності тощо.  

Сьогодні суспільству нав’язується, прищеплюється надзвичайно щільна міфологічна структура, де немає місця свободі мислення.

 Створюється міф, який за енергетикою й ефективністю потужніше попередніх, коли стає востребуваним інтелект, готовий заради ідеї, з одного боку, будувати концентраційні табори, з іншого, - хоче сидіти у цих таборах.  Політики творять міфи, стають міфом. Проте всі ці міфи неприродні, ззовні привнесені практики і технології маніпуляції над суспільною свідомістю. Один сьогодні пише «Mein Kampf», другий - новий «Маніфест», усі – нову Конституцію.  

Зірковий час Юрія Луценко. Віднині він, як ніколи, наближений до своєї мети. Адже накінець сталося - йому довірено стати на контролі «вхідних квитків» до мегаблоку «Наша Україна – Народна самооборона». Це йому довірено оголошення факту «зливання, злиття» демократичних сил в одну, із завершенням виборів, партію, на чолі якої він може посісти президентське крісло. Місія майже виконана - припинять своє існування нібито реінкарновані партії і не-партії, псевдопартії і незовсім партії, технологічні проекти, але головне – разом з ними зникнуть і партії-уламки, наробки В’ячеслава Черновола і пам’ять про нього.  

Не один раз, а довго і наполегливо намагався Юрій Віталійович міфологізувати самого себе. Спочатку як комсомольський активіст, провідник ідеології марксизму-ленінізму в маси. Потім, як антикучмовець, трансформер-соціяліст, «польовий командир» Майдану, «термінатор» - винищувач корупціонерів і ДАЇ, відданий помаранч, що до останнього чіпляється за крісло міністра МВС, хлопчик, здатний вирішувати особисті проблеми Президента. Нині, - як лідер усіх демократичних сил, що здолав усі перешкоди, у першу чергу, Кириленка. Згодом, якщо вдасться, і національно-патротичних сил, а то й і Президент. Даєш мрії в життя! 

Сьогодні він тимчасово поступається прем’єрським кріслом, принаймні на словах, на користь Балоги. Взагалі, йому можна вірити? Давайте подивимося. 

Кілька штрихів до портрету Ю. ЛУЦЕНКА.

Психотип - ініціативщик-інформатор. Мета – самоствердження підкоренням інших задля звеличення себе у своїх очах. Зазвичай це робить через і за допомогою суспільних настанов і рангів.  

Наявні потреби в домінуванні й агресії.  Особистість, зворотною стороною моделі агресивно-домінуючого типу якої являється свідомо затамовувана потреба пасивного підкорення, що підміняється потребою пошуку покровителя.  

Ригідність, косність мислення визначається стійкістю стереотипів (розумових, поведінкових, емоційних) і дискурсивністю, репродуктивністю мислення.  

Поведінкова регуляція слабка.  Може виявляти непродуктивну нервово-психічну напругу.

Демонструє усвідомлене прагнення до контролю себе й оточуючої дійсності. Дана властивість – результат підвищеної помисливості, боязкості і тривожності.  

Превалюючі індивідуально-типологічні особливості при захисному реагуванні визначають механізми психологічного захисту (витіснення, ідентифікації, проекції), які проявляються у легко передбачуваних моделях, зокрема, наслідуванні поведінці героїв, з якими себе асоціює наш герой. 

Потребує визнання його як виключної особистості для того, аби поважати себе і відчувати свою цінність.  Вирізняється невмінням психологічно перешиковуватися, коли змінюються умови, і виникають принципово нові завдання. Тоді стає агресивним паяцом і блазнем.  

Протистояння сприймає як гру, неочікувана зміна правил якої, за необхідності умов її слідування, призводить до втрати психічної рівноваги. Виявляє тенденції діяти попри громадську думку і схильний до антисоціальної поведінки. Наявне жадання самореалізації, самоутвердження попри всіх і всім.  Готовий, що називається, «йти по трупах».  

Активний і тяжіє до нормативно-правових і організаційно-структурних перебудов. Однак глибина і передбачуваність результатів нововведень низька. Ініціативність протиставлена результативності. 

Це лише легкий накид до зарисовки політики і політиків, які вибудовують майбутнє своє і, мимохідь, людей, нації, країни. 

Натовп. Чисельна кількість людей, маса яких і сіра, і водночас розфарбована. Люди, які не можуть (?), не бажають (?) мислити. Не жадають! Чи можливо повернення їх до реальності, до дійсності, до основ життя? Так. Але це також міф. Далі буде… 

Спеціально для ЦЕНТРУ політичного прогнозування, Валентин Лисенко,Політолог. WWW.UA-PRAVDA.COM