В історії багатьох народів, зокрема в їх ґенезі, є ще багато невивченого і загадкового. Декотрі таємниці так ніколи і не будуть вiдкритi. Але часом випадковi дослідження висувають неймовірні i правдоподібні версії, які можуть суттєво привідкрити завісу сторіч. В контестi цього поговоримо про рідну нашу Галичину, чи то Ґаліцію, як власне називали наш край і продовжують далi називати на всіх мовах, за винятком української. Першою ознакою кожного етносу та народу є його мова чи діалект (говірка), яка вирізняє його з поміж тисяч народів та націй. Є така говірка і в Галичині. Часом українці зі сходу, чи навіть у столиці часом кажуть, що така дурниця, як галицький діалект - це сумiш польських, мадярських та румуньських слiв, або в кращому випадку - наслiдок багаторiчної полонiзацiй. Проте, вивчаючи етимологію (себто походження) галицьких діалектичних слів, обов'язково приходиш до висновку, що хоч вони і подібні до польських, але тільки за рахунок спільної історії та спiльного проживання наших народів. 

ЧИ НАША ГАЛІЦІЯ? 

В історії багатьох народів, зокрема в їх ґенезі, є ще багато невивченого і загадкового. Декотрі таємниці так ніколи і не будуть вiдкритi. Але часом випадковi дослідження висувають неймовірні i правдоподібні версії, які можуть суттєво привідкрити завісу сторіч.

В контестi цього поговоримо про рідну нашу Галичину, чи то Ґаліцію, як власне називали наш край і продовжують далi називати на всіх мовах, за винятком української.
Першою ознакою кожного етносу та народу є його мова чи діалект (говірка), яка вирізняє його з поміж тисяч народів та націй. Є така говірка і в Галичині. Її потроху забуваємо і вже мабуть скоро мало хто з наших дiтей та внукiв розумітиме мову наших бабусь та дiдусiв. Проте, саме вона, галицька говірка, може відкрити нам чимало таємниць минулого.

Часом українці зі сходу, чи навіть у столиці часом кажуть, що така дурниця, як галицький діалект - це сумiш польських, мадярських та румуньських слiв, або в кращому випадку - наслiдок багаторiчної полонiзацiй. Проте, вивчаючи етимологію (себто походження) галицьких діалектичних слів, обов'язково приходиш до висновку, що хоч вони і подібні до польських, але тільки за рахунок спільної історії та спiльного проживання наших народів. А спражнє коріння галицького діалекту глибше. Є в ньому ряд слiв запозиченех з німецької мови, і це легко пояснюється близькістю кордонів, ймовiрними торговими стосунками і також спільністю проживання в Галичині.

Однак величезна група слiв і навіть граматичних форм галицького дiалекту напряму походять з ... іспанської мови. Так, не з латинської, чи сусiдньої румуньської, яка також входить до романської групи мов, а саме з іспанської мови. Не буду зупинятися на подiбних граматичних подiбностях - це фундаментальна робота для наших численних філологів, але на підтвердження моєї венрсії наведу цiлий ряд широко вживаних галичанами дiалектичних слiв, якi чомусь(?) мають кастильське походження:

"фоса" [fosa - яма, рів]
"капа" [capa- плащ, покривало]
"бальон" [balon - м'яч]
"вельон" [velo - фата]
"фіґа" [higa - дуля]
"камiзелька" [саmisа -сорочка]
"паля" [palo - палка]
"цимбали" [timbales - літаври,тамбуририн ]
"ляда" [lada- прилавок]
"фурія" [furia - шалена]
"ґонор", "ґоноровий" [honor- гордий ]
"канапа" [canape - диван]
"пипка " [pера – люлька, у нас – соска для немовлят]
"фляки" [ flaco - худий]
"фузія" [fusil - рушниця]
"помпа" [pompa- насос ]
"ґальоповий" [galop- бистрий]
"мiзер" [miseriа - бідність]
"морва" [mora - шовковиця]
«ліґари» [ligar – звя‘зувати, у нас - кінська збруя ]

Бiльш нiж ймовiрно, що тимчасова палатка на весiллi, що по галицькому називають"буда" походить зовсiм не вiд "будки" (собачої), а таки вiд iспанського слова boda (весілля). А от слово "тета" вiд teta , що по-iспанськи означає "жiноча грудь".
Ряд слiв теж дуже ймовiрно походять вiд iспанських вiдповiдникiв, так дiалектизм "церата" (накриття на стіл) походить від cerrar, (накривати) чи cerrado -(накритий), наші "образи" (тобто iкони) беззаперечно - від obras (творіння).
А такi лайливi слова як "холера та хороба" мають iспанськi вiдповiдники за походженням Colera (злість) Joroba (горб, горбатий) 

Як же так могло статися, що стiльки слiв запозичено з кастильських говірок? Зрозумiло, що наші сучасні заробітчани, які цілими селами подалися на заробiтки до Iспанiї (а також Італії та Португалії), до цього жодного вiдношення не мають. Mоже пiсля того, як «помаранчеві» колись i виконають свої обіцянки повернути українських заробiтчан в щасливi українськi села, то може тоді ті i збагатять нашу мову iспанськими словами i виразами. Але ж як наші предки сторiччями вживали iспанськi слова, навiть не вiдаючи де ті Аппенiни приблизно знаходяться?
Завдячувати ми мабуть маємо таки iспанському диктатору Торквемадi, який правив у часи пiзнього середньовiччя та вiдомий своїм жорстоким переслiдуванням євреїв. Єврейське населення тоді масово покидало iспанськi землi i спочатку переселялося на пiвнiч в Голандiю, а вiдтак прибуло на запрошення польських королiв на терени Речi Посполитої, до складу якої i входила Галичина-Ґалiцiя. Доречi, слово "Ґалiцiя" перекликується з назвою iспанської пiвнiчно-заxiдної провiнцiї Ґалiсiя.
Причому, в латинськiй транскрипцiї обидва слова пишуться одинаково "Gаlicia".
Отже євреї, якi суттєво прискорили розвиток ремесла i торгiвлi на галицьких землях, залишили водночас багато слiв запозичених ними в iспанцiв (а може й навпаки).
Звичайно, це версiя на перший погляд неймовiрна, але вона ще більше підтверджується, коли починаємо вивчати етимологію наших рiдних галицьких призвiщ.
Як вiдомо нiчого так довго не зберiгається в мовi, як призвiща. Їх походження сягають сивої давнини. Призвiща передаються вiд дiда-прадiда i, як правило, нiколи суттєво не змінюються. Так звiдки ж тодi нашi щирi галичани мають щирі кастильськi призвiща, наприклад:

Бандера (bandera - прапор)
Бода (boda -весiлля)
Брага (braga - штани-шаровари)
Дуда (duda - сумнiвний)
Драгоман (dragoman - перекладач)
Галан (galan - любовник)
Куба (cuba - чан, бочка)
Тетеря (teteria- чайник)
Пікар (picar - лихварка)
Харий (jarro - горня, глек)
Філяк (fila - рило, харя)
А от цiлий ряд призвiщ, що починаються на "х":
Худи, Худяки безпосередньо вказують на тих, хто i принiс нам цi слова. Тут тiльки одне уточнення - в iспанськiй транскрипцii [j] читається i вимовляється як наше [х]. Отже Худа (juda - юда чи юдей), а Хорда (Jordan - Йордан).

Єврейських мігрантів у Галичині було дуже багато.Особливо в містечках, де їх популяція була більш ніж суттєвою: в таким прикарпатських містечках як Заболотів та Болехів кількість єврейського населення становила понад 90%. Отже, вище наведена версія має стійкі докази. Крім того, можна було б привести ще багато призвiщ, якi також мають таке ж "iспанське" походження, проте походять вiд досить нецензурних слiв. Не будемо їх тут наводити, бо таке поважне видання як сайт «ОстроВ» i так не надрукує. Тай нашим щирим галичанам не доведеться кремпуватися і ще чого доброго міняти свої «щиро галицькі» призвіща.

А взагалі то, з огляду на те, що іспаномовних у світі близько 800 мільйонів, варто було б кожному галичанину перевірити своє призвіще за "великим іспансько-українським словником" i вияснити його значення. Звичайно, якщо призвiще не походить вiд iмен "Iван-Cтепан-Роман". В останнiх випадках тлумачення треба шукати в словниках євриту та ідишу.
Андрій Микитин, «ОстроВ» http://ostro.org/articles/article-61529/