Президент України, Віктор Ющенко, вельми цінує і поважає інститут парламентаризму в Україні, засади парламентсько-президентської республіки, тому, мабуть, і проголошує: «Якщо ти не падлюка, то в тебе начебто і не має шансів бути депутатом».  Безумовно, така заява гідна уваги, як в контексті промови, так і поза дискурсом зустрічі Президента з так званими опозиціонерами. Відтак, чи не слід розширити «пошук падлюк» на всю Владу як таку, ну хоча б на більшість її представників?

В. ЛИСЕНКО: „ЮЩЕНКО І ДЕМОКРАТІЯ – НЕСУМІСНІ!”

АБО: Так от: Вам просили передать, що Ви – падлюка!

Погрози Кремля зайшли так далеко, що Президент Володимир Путін вже відверто заявляє, що випробовування ракети РС-24 є відповіддю Росії на розгортання в Європі американської системи ПРО. Він говорить про створення нової стратегічної балістичної ракети у відповідь на невиконання європейськими країнами Договору про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЄ).

 Білий дім відчайдушно намагається зупинити розростання кризи у відношеннях Заходу і Москви – Президент Буш-молодший запрошує до себе у родинний маєток у штаті Мен російського Президента Путіна. І це тоді, коли ще кілька днів тому Держсекретар США Кондоліза Райс піддала ніщівній критиці внутрішню і зовнішню політику Росії, закликаючи зміцнювати російські демократичні інститути.  

Бліцкриг опозиції, що при владі, не вдається, плани порушені. Американські фонди, що щедро фінансують недержавні організації з поширення демократії, вимушено «замислені» - «фаворит Вашингтону», як називає західна преса Віктора Ющенка, потерпає і близький до поразки. До того ж той шалений тиск, що вчиняє Росія на світовій арені, вимагає більш ніж поступливості. 

Звідси «відкат» Сполучених Штатів – Держдеп заявляє про скорочення фінансування, на 40 відсотків до 6,4 млн. доларів, українських недержавних організацій, тобто тих, що очолювали Помаранчеву революцію 2004 року.

А заразом і на 50 відсотків скорочується аналогічна «допомога» і в Росії. Західна преса підводить підсумок - Білий дім відмовляється від політики експорту демократії. 

Отже, спочатку Тоні Блер завдає українському президенту «дипломатичного ляпасу», відмовивши у заздалегідь запланованій зустрічі, тепер вже США дають зрозуміти і Віктору Ющенку, і Юлії Тимошенко - щодо «помаранчевих справ» вони «умивають руки».

 Тим часом Європейський Союз наполегливо роз’яснює сторонам конфлікту, що слід дотримуватися демократичних принципів, іншими словами, Віктору Януковичу і Олександру Морозу слід домовитися з Ющенком, тобто врятувати особу останнього від ним же спричиненого безладу і остаточного краху. Як наслідок, так званий компроміс.  

Багато хто твердить про «молоду демократію», говорить про «проблеми зростання», усі погоджуються щодо гіркоти демократичних перетворень «по-ющенковськи», однак ніхто не бажає замислитися, а тим більш визначитися, що Ющенко і демократія – несумісні.

Так само безглуздо вважати демократкою Юлю Тимошенко. До речі, саме звідси пророста одна з причин «нелюбові» один до одного цих політиків, особистостей, чоловіка і жінки.  Ні Ющенко, ні так звана опозиція так і не спромоглися чітко і зрозуміло відповісти на питання: «Навіщо країні дострокові вибори?». І як би не вмовляли себе прихильники коаліційних сил, вони навряд виявляться здатними прояснити все теж «навіщо».

Зрозуміло, що і їх лідери далекі від цього. Однак, домовленості - відбувшийся факт, і наявний результат політичної безкарності (про іншу й годі казати).

Що до того, коли спровокований був розвал держави як інституції, зруйнована судова система, постало питання щодо відповідності своєму призначенню правоохоронних органів, СБУ і армії!

 Добре знайоме, від чого так завзято відхрещується новітня демократична опозиція з бувших комсомольсько-партійних ватажків, - «до основания, а затем…». І скільки не клялися у відданості Президент опозиції і Юлія Володимирівна Ющенкові, схвалюючи мужність один одного, приватизувати право на «історичну правду» не вдасться жодному з них.  

Це не проста безвідповідальність, не сліпа амбітність і тим паче не відповідь на реванш одних політичних невдах проти інших, таких самих невдах.

Якщо Європа в особі Адріана Северін, голови Спеціальної делегації Європарламенту до України, говорить про те, що «найбільшими загрозами порівняно молодої і крихкої української демократії є авторитаризм, популізм і олігархія», і в цьому безумовно він правий, то водночас навмисно замовчується той факт, що під тиском Росії вона насьогодні готова докласти будь-яких зусиль до гасіння «пожежі», відносно якої до останнього часу займала здебільшого протилежну позицію, не помічаючи протиставлення верховенству права якогось духу, то Духу Конституції, то Духу Присяги тощо…

 За словами Северіна, представники керівних органів ЄС, Ради Європи, Європейської Комісії палко вітали досягнення домовленостей, проте все ж заради правди зазначив, що між учасниками конфлікту існують глибокі розбіжності, і навряд чи вони зникнуть після позачергових виборів. Відтак згадав і про необхідність слідувати верховенству права (нарешті дочекалися), і невід’ємні атрибути таких промов – дотримання загальних європейських цінностей.  

Кремль довго чекав, маючи за мету, з першу всій Росії і її громадянам надати наочний приклад в особі України ганебних наслідків експорту революцій, демократії в її американському розумінні, а потім - і ЄС, і США, загалом усьому світові продемонструвати свою вагу і можливість впливати на ситуацію.

 Чому саме тепер? Сьогоднішня ситуація в Україні добігла свого нехай і тимчасового, проте логічного кінця. На порядку денному нова, позначена Мюнхенською промовою Володимира Путіна і останнім псамітом Росія-ЄС в Самарі, модель співіснування Росії і Заходу. Поступливості Росії у відношеннях зі США, ЄС і НАТО Кремлем покладено край. Усі в очікуванні.  

Напередодні запланованого на 6-8 червня самміту «Великої вісімки» в німецькому місті Хайлігендамме аналітики і політологи складають прогнози. Питання, що оголошені для розгляду, - ядерна програма Ірану, визначення статусу краю Косово, перспективи близькосхідного врегулювання, зокрема ситуації в Судані і Афганістані. Окрім перерахованих можна спрогнозувати, що Володимир Путін неодмінно поставить питання щодо розміщення американських систем ПРО у Європі, а особливу увагу надасть розвитку політичної ситуації в Україні.

 І це, скоріш за все, буде вельми відверта розмова про експорт революцій і відпрацювання на прикладі України «посткольорових технологій». Ймовірно, російський президент поставить питання про уособлення ситуації в Україні як загрозу інституту парламентаризму в Європі, доведе країнам усталеної демократії, що дії «прозахідного Ющенка» нічого спільного з демократією не мають. Захід прагнув передсаммітовської тиші, однак в планах Росії розставити крапки.  

Щодо України, як за наявності внутрішніх, так і зовнішніх підстав, питання зупинення розпаду державних інституцій залишається. Інститут парламентаризму протиставлений диктатурі сили, сили лицедійства і лицемірства, нахабній неправді і відвертій демагогії, популістській демократії і псевдореальній політиці. 

Не народ ініціював дострокові вибори. Його використали і таким, нажаль, він залишатиметься. Указовий початок дороги в нікуди від Ющенка з 2 квітня набув усталення. Зупинити його зачинателям без сторонньої волі навряд чи вдасться, адже і розпочатий він - не за своєю свободою.

Відбувається це не з причин всеосяжного впливу основних світових гравців, а через відсутність патріотичної державницької позиції у нинішньої політичної еліти, невідповідність національним цінностям, духовності, культурі і традиціям, брак стратегічної визначеності у владної еліти.  

Отже за умов потреби принципово іншого погляду на основи державного і суспільно-економічного устрою, прагматично вивірених дій маємо латентний «революційний» сценарій політичного радикалізму і екстремізму безвідповідальних політиків.

Парадокс, проте факт: через вмотивовані дії певних політиків сьогоднішній «історичний вибір народу» - це дострокові вибори, «загальнонаціональний проект» - псевдоподолання «політичної корупції» (до речі, самими ж «любими і не зовсім друзями» започаткованої).

 Тасується все та ж колода з політиків, яка являє собою утілення приватних і корпоративних інтересів. Укорінюється підміна вибору народу через примітивізацію, оскотивлення нації псевдоопозицією, псевдорухами, псевдодомовленостями.  P.S. Визначально - показово.

Президент України, Віктор Ющенко, вельми цінує і поважає інститут парламентаризму в Україні, засади парламентсько-президентської республіки, тому, мабуть, і проголошує: «Якщо ти не падлюка, то в тебе начебто і не має шансів бути депутатом».

 Безумовно, така заява гідна уваги, як в контексті промови, так і поза дискурсом зустрічі Президента з так званими опозиціонерами. Відтак, чи не слід розширити «пошук падлюк» на всю Владу як таку, ну хоча б на більшість її представників?

В. ЛИСЕНКО, політолог, «Фундація аналітичної думки»,  спеціально для ЦЕНТРУ політичного прогнозування

 WWW.UA-PRAVDA.COM