Відеоролік з рекламою ЮЩЕНКО можна віднести до видатних творінь, що вийшов з-під даху Секретаріату – яскравий взірець маніпулювання суспільною свідомістю громадян. Стараннями Глави Секретарату проектується віртуальний образ харизматичного лідера Ющенка, уособлення «сильної руки».  Затійникам він насправді вдався, адже навіть Віктор Ющенко на ньому виглядає якось по-мужньому – непохитний у своїй правоті. Що до того, що це вибивається з основного загальноконтекстного ряду, що він далекий від реалій, коли ми знаємо Ющенка іншим - природньо балакучим, неконкретним, якого в народі називають влучним словом «пустомеля». 

В. ЛИСЕНКО: „ЗНОВУ ЗЛО РЯДИТЬСЯ У ДОБРО!!!”  

«Звільнені від страху покарання недосконалі розгорнуть усю свою негідність 

і знищать усю досконалість Космосу». Костянтин Циалковський. 

Майже всі канали, як в добрі старі часи, «вимушено добровільно», окрім хіба що деяких, крутять так званий соціальний ролік (на всяк випадок, щоб не звинуватили у витраті  державних коштів, та і навіщо «мукачевькі гроші» витрачати). Відеоролік можна віднести до видатних творінь, що вийшов з-під даху Секретаріату – яскравий взірець маніпулювання суспільною свідомістю громадян. Стараннями Глави Секретарату проектується віртуальний образ харизматичного лідера Ющенка, уособлення «сильної руки».

 Затійникам він насправді вдався, адже навіть Віктор Ющенко на ньому виглядає якось по-мужньому – непохитний у своїй правоті. Що до того, що це вибивається з основного загальноконтекстного ряду, що він далекий від реалій, коли ми знаємо Ющенка іншим - природньо балакучим, неконкретним, якого в народі називають влучним словом «пустомеля». 

Такий образ керманича країни Балога проектує під себе на майбутнє. З кожним кроком Президент підпадає все у більшу залежність від свого головного чиновника. Той же, на хвилі переможного куражу, хизується вседозволеністю – вже від себе відкрито висловлює невдовелення всім і вся, відчуваючи себе не цезаревичем, а вже цезарем.

 Віктор Бондар через прес-службу Секретаріату цікавлячимся прояснив ситуацію: «Секретаріатом президента підготовлено інформаційний ролик, в якому Глава держави дав оцінку останнім подіям у країні». За його словами, ролік виготовлено на правах соціальної реклами і він відповідає всім вимогам законодавства щодо подібної інформаційної продукції. Щодо цього, то Секретаріат отримав відповідне ро’яснення від Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, де було проведено відповідну експертизу (Хто б сумнівався?!). 

Найбільшу ж увагу з роз’яснень Секретаріату, як на мене, звертає: «Це дієвий механізм налагодження комунікацій між керівництвом держави та громадянами, який дає людям краще розуміти державну політику, а владі - прагнення народу». Відтепер чітко і ясно. Пригадується експертне: «У всі часи й епохи правителі та уряди використовували два основних типи управління: відкрите (явне) і приховане (таємне). У першому випадку, цілі управління ставляться і виконуються відкрито, у другому – камуфлюються чи замовчуються”. 

У цілому в історії людства діє певна закономірність: чим більше різняться інтереси керуючих і керованих, тим більш неприйнятним у суспільній свідомості являється використання у політиці й управлінні фізичного примусу, грубої фізичної сили; чим ширше можливості правлячої еліти використовувати приховані методи і технології управління і чим більші здібності для цього вона має, тим у більшому ступені в політичному житті країни використовуються методи прихованого управління масами. За правило відкритий примус викликає незадоволення, обурення і протидію. Відповідно, використовування прихованих методів і технологій управління свідомістю і поведінкою є такими, яким надають більшу перевагу».  

Політичний режим, хай він демократичний чи тоталітарний, не може існувати хоча б без видимої участі, підтримки чи – як у випадку з тоталітарним – непротивлення громадян. За умов тоталітарних і диктаторських режимів влада може бути завойована і без участі, проте з видимістю схвалення більшістю членів суспільства (сьогодні в Україні такий ролік – це «проба пера»).

Відповідно, у разі неминучості чи явних конфліктів інтересів керованих і керуючих, маніпулювання, як спосіб соціального управління, має для його суб’єктів ряд переконливих переваг у порівнянні з силовими чи економічними методами – це не тягне за собою прямих жертв і крові, навіть при жорсткому протистоянні у суспільстві, і не потребує великих фінансових витрат.

Потрібно лише володіти монополією чи монопольним доступом до ЗМК (засобів масових комунікацій), відповідно розробленою ідеологією і методами маніпулятивного впливу. В той же час симбіоз економічної, політичної і інформаційної влади при ефективному використанні маніпулятивних технологій задля модифікації суспільної свідомості і формування відповідної громадської думки може призвести до перетворення будь-якого демократичного устрою лише на його оболонку.  

Російський політолог і філософ В.П. Пугачов звертає увагу: «Урізана до епізодичної електоральної участі, формальна демократія зовсім не небезпечна і навіть корисна для збереження нового типа панування, оскільки вона дозволяє:формально легітимізувати і камуфлювати соціальне і політичне панування за допомогою процедури «народного волевиявлення» і популярної демократичної фразеології;без перешкод використовувати економічну й інформаційну владу для формування масової людини типу «одномірної» людини – робітника-споживача, який не замислюється над високими матеріями і легко керований політично;під прикриття гасел свободи (на ділі лише багатих і сильних) здійснювати політику світового гегемонізму (лідерства), зневажати державний суверенітет народів і за допомогою грошей та інформаційного впливу установлювати нові уряди». «Звичайно, - продовжує далі він, - можливості маніпулятивного використання інформаційної влади, маючи за мету соціальне і політичне панування не безмежні. Чим у більшому ступені маніпулятивні ідеї розходяться з особистим досвідом громадян, тим важче їх засвоювання». 

Щодо досвіду… Пригадується тривалий заочний діалог Віктора Андрійовича і Юлії Володимирівни. «Практично з першого дня найближче оточення президента було розміщено на всі основні грошові державні потоки … Ці потоки накрили певні люди. Я можу вам сказати, що не тільки я, все суспільство відчуло, що в країні щось не так. Що йде руйнація цих засад, з якими ми прийшли до влади. Це вдвічі зросла корупція, що почалися чітки розмови, хто, де і як бере хабарі…», - проголошувала Юлія Тимошенко.

«Поведінка, яку продемонструвала Юлія Володимирівна і коло її союзників, були сформовані на базі її інтересів. Багато речей, які робила прем’єр-міністр відбувалися за лаштунками і мали на меті вирішувати її проблеми», - твердив Віктор Ющенко.

У відповідь Юлія Тимошенко вказує, що жодне зі слів Ющенка «не відповідає дійсності, мені стидно за президента».  

Саме так вели заочний діалог вчорашні- сьогоднішні партнери по демократичному табору у вересні 2005 року, викриваючи правдою один одного. Тоді не могла йти мова не те що про співпрацю, а навіть про примирення. Хоча Ющенко пропонував: «Я думаю, якщо ми повернемося до тих цінностей, про які ми говорили на Майдані, без авантюризму, яким займався уряд (Тимошенко – авт.), я простягну руку любові».

У відповідь від Юлії Володимирівни лунає обурливе: «Що, я мушу їм простягнути руку? Власне кажучи, як я можу простягнути їм руку, коли їх руки зайняті, вони постійно щось там, перепрошую, тирять в державі?». Таку ж непохитність, адже «не змінює ні гасел, ні принципів»,  щодо пропозиції Ющенка вона висловлювала і в березні 2006 року на сторінках газети «Комсомольская правда»: «Компроміс неможливий, адже це компроміс із власною совістю і зрада інтересів мільйонів людей».

Проте, скільки тої совісті… Не смішіть. 

Не смішіть мене і Ви, Вікторе Андрійовичу, якщо Вам захочеться пригадати, як тоді у 2003 році, виголошували: «Життєві стосунки, які у мене склалися з Тимошенко ще з часів перебування її на посаді прем’єр-міністра – це стосунки відверті, чисті, достойні…». Чи може згадайте, з цієї ж промови, душевне: «Стосовно неї я завжди чинив чесно, і за будь-яких обставин мої вчинки залишаться такими ж».

5 серпня 2006 на «Радіо Свобода» Юля Тимошенко заявляє : «Для всіх відомо, що блок і партія «Наша Україна» трималися на авторитеті та підтримці Віктора Ющенка. Тому що там жодного політика, який би мав свою окрему систему підтримки у суспільстві, не існує. І після того, як Віктор Ющенко сьогодні не виконав тих очікувань, які на нього покладали, я думаю, що і партії, і блоку «Наша Україна», практично, не існує на політичному полі України. Вони звільнили свою нішу і перетворилися в партію без рейтингу». Проте лідерка блоку свого імені знову помиляється. Нині ребрендінгом НУ займається сам Президент, використувуючи для цього всі свої владні повноваження і ресурси. 

 Сьогодні, як і рік, два, два з половиною тому так звані демократи ділять посади. Ідеологи «державного заколоту» виявляють неспроможність контролювати амбіційні прояви лідерів «помаранчевого табору». Ось-ось з вуст Віктора Ющенка пролунають ті ж самі «Десять кроків назустріч людям». Нові старі соціальні акценти займають ті ж вуха і шукають нових старих виконавців.   

Ми навряд почуємо виголошене 23 січня 2005 року на Майдані: «Нас не розділити ні мовами, якими розмовляємо, ні вірами, які ми ісповідуємо, ні політичними поглядами, які ми обираємо. У нас одна українська доля. У нас одна гордість». І вже точно не почуємо: «Я бачу Україну державою, керованою верховенством права». Віктор Андрійович знову згадає, як працював з Леонідом Кучмою і характеризував свої відносини з тим, як стосунки «батька з сином», і не вважає, що між ними існує якийсь конфлікт «скритий чи не скритий». Він знову говоритиме, що слід враховувати, який «тягар» покладено на плечі президента, що «сильно впливає цей тягар, речі, які відбуваються у суспільстві. А також оточення».

І, як в тому ж 2001 році, якщо відбудуться дострокові вибори 30 вересня, пролунає: «Я скептично ставлюся до ідеї політичної опозиції. Я не бачу, щоб опозиція, як модель поведінки, давала відповідь на питання, як нам облаштувати Україну». 

Знову Зло рядиться у Добро, з дня у день чиниться наруга над суспільною свідомістю, продовжують нищитися самі підвалини державних інституцій, відбувається архаїзація суспільних відносин - суспільство знову поділене на «своїх-чужих». Разлам і відчуження – на цьому грають нові старі вершителі долі країни - купка негідних, що виборюють собі право на безроздільне володарювання. 

Костянтин Циалковський якось виголосив: «Звільнені від страху покарання недосконалі розгорнуть усю свою негідність і знищать усю досконалість Космосу».

Наочний приклад – наше сьогодення.  

Валентин Лисенко, політолог, спеціально для Центру політичного прогнозування   

WWW.UA-PRAVDA.COM